Побудували ми з Олегом двоповерховий будинок на 6 кімнат, бо мріяли про велику дружну родину. Все за нашим бажанням і сталося: син привів до оселі невістку Лесю, народилася у них наша онучка Софійка, зажили ми дружно і щасливо.

Але дружина сина виявилася ще тою особою. Але про все по-порядку.

Ми працюємо з чоловіком, син з невісткою також, їмо окремо. Я готую нам з Олегом окремо, бо Леся лиш здорову їжу готує. Вони на отій гречці, паровій рибі без солі і вареному курячому філе сидять.

У вихідні я вдома, встаю рано, а син із дружиною сплять до обіду. А Софійка нишпорить по хаті в пошуках їстівного, якісь печеньки жує.

Як мені хочеться нагодувати нормально дитину! Тому підгодовую своєю їжею: пиріжками, супом або макаронами з котлетою чи сарделькою.

Я не хочу конфліктів з Лесею. Годували б дитину їхньою правильною їжею, я ж не проти, та тільки Леся взагалі нічого не варить, вона ледве до обіду відкриває очі і варить їм з сином каву, а малій пластівці молоком заливає та і все.

Та якщо я дома – то ми з онучкою до цього часу вже й поснідаємо, і з прогулянки повернемося. Звичайно, Лесі це не подобається – я ж годую її дитину жирним супом з засмажкою та шкідливими пиріжками замість риби на пару.

Але Софійці вже шостий рік пішов. У її віці мій син як дорослий уплітав за обидві щоки смажену картоплю з м’ясом, ну чесне слово, і здоровий он який виріс.

Я не раз просила Лесю: залишай у холодильнику корисну їжу, а я її дитині розігріватиму. Але невістка лише відмахується і обіцяє встати раніше. І щоразу не виконує!

А це я днями День народження мала, до якого підготувалася заздалегідь. Накупила цілий пакет продуктів та поставила на нижню полицю холодильника. Попередила всіх, що це до святкового столу.

Святковим ранком я пішла на кухню робити салати і виявила, що пакет розв’язаний. З нього зникла банка консервованих персиків, хамон і половина нарізки салямі.

Набрала невістку і сина – сказали, що нічого не чіпали. Залишилася Софійка. Могла зголодніти і взяти, коли мене не було вдома.

Я докупила продукти, взяла торт, приготувала тушковану картоплю. Запросила близьких друзів і кумів до скромного столу. Коли Артем і Леся родичі повернулися з роботи, покликала і їх. Але вони відмовилися від великої кількості жирного та смаженого.

Коли гості розійшлися, я покликала Софійку і запитала, чи не брала вона продукти з пакета. Онучка почала відмовлятися, але це ж дитина – я все побачила по оченятам і по тому, як вона зніяковіла і почервоніла.

Я повторила запитання вже суворіше, але тут, як з-під землі, виросла Леся і кинулася захищати дитину.

Невістка переконала мене, що вже питала про це у Софійки дорогою з садочка. І додала, що персики онука ніяк би не відкрила самотужки. Мені заборонили чіплятися до дитини з цими запитаннями.

Банку з персиками знайшли через два дні під ліжком у Софійки. Леся знайшла під час прибирання у дитячій. Ледве не шпурнула в мене знахідку. Звинуватила, що це я підкинула дитині персики. Можете уявити?*

Тут втрутився син. Артем зрозумів, що дитина каже не правду, і поставив її в куток, поки мала не зізнається. Між ними з Лесею на цьому грунті стався конфлікт і чималий.

Софійка зізналася. Вона з’їв хамон та ковбасу. Хотіла з’їсти персики, але не змогла відкрити банку. Побоялася зізнатися одразу.

Отримала від батька тиждень без мультиків і солодкого. Бо не сказала правду одразу і не зізналася.

Тепер невістка не розмовляє зі мною. Звісно, ​​я її розумію, як мати. Вірити своїй дитині – це нормально. Але вигадувати, ніби я навмисне підкинула банку з персиками? Це вже ні на що не налазить. І хто з нас першою має йти на мирову?

Джерело