Батьки чоловіка – дивні люди. Викликали нас на сімейну нараду, повідомили про свій заповіт, і думають, що збережуть з нами добрі стосунки.

У сім’ї мого чоловіка дві дитини – він і старша сестра. Батько у них старого виховання, тож мій Олег отримав патріархальне виховання.

Я й сама не відношу себе до феміністок. Поділяю спосіб життя чоловіка: дружина зберігає будинок у чистоті та підтримує сімейне вогнище, годує чоловіка, а чоловік видобуває “мамонта”, тобто утримує фінансово родину.

Мені здається, за такого сімейного розкладу все стає зрозуміло і прозоро. Кожному члену сім’ї відведено чітку роль.

Так краще, ніж коли дружина тягне на собі всю сім’ю, натомість у сім’ї рівноправність. Це моя думка.

Тільки от я не розумію, як за такого виховання склалася традиція, що все найкраще дістається дівчаткам? Тобто сестрі Олега завжди пропонувалося більше можливостей.

Наприклад, коли стояв вибір здобуття вищої освіти. Батьки чоловіка могли забезпечити платною освітою лише одну дитину. Звісно ж, цією дитиною стала Віка!

Олегу вистачило мізків вступити на бюджет та закінчити університет з червоним дипломом. А його сестра опинилась в положені на третьому курсі та пішла в академічну відпустку.

15 років минуло з того часу, а вона все закінчує університет. Навіть документи не забирала з університету. Лише батьківські гроші спустила в унітаз.

Хлопець сестри, той, що заробив дитину, втік і навіть не записався до батьків. Тому Уляну Віка виховує одна.

Теоретично, звісно, ​​одна. Насправді ж мій чоловік тягне і сестру, і племінницю. Батьки теж їй допомагають: пів пенсії віддають на утримання бідної донечки, якій так не пощастило в житті.

Офіційно заміж Вікторія так і не вийшла, але регулярно змінює кавалерів. Я вже збилася з рахунку, який там у неї чоловік. Свекруха зі свекром усе тримають кулачки та вірять у те, що їхня дочка незабаром зустріне нареченого.

Свекруха давно страждає від діабету. Вона вже отримала ускладнення на ноги та очі. Невідомо, як далі виявить себе неконтрольований цукор. Пенсіонери готові до всього.

Рік тому і свекор зліг від серйозної хвороби. Батьки чоловіка серйозно замислилися над заповітом.

Здавалося б, навіщо морочитися з приводу заповіту? У них двоє дітей, нехай брат та сестра отримають усе у рівних частках.

Звичайно, за їхніми патріархальними мірками чоловікові має дістатися більше майна, бо йому ще свою сім’ю годувати, а дочка, за правилами має піти в будинок майбутнього чоловіка і бути на його забезпеченні.

Однак у цьому питанні їхній батько розпорядився інакше. Нас з Олегом та Віку батьки запросили до себе на сімейну нараду. Розмова спочатку була непростою, оскільки обговорювалися тонкощі похорону батьків.

Однією з центральних тем стало розподіл спадщини. Свекор і свекруха почали здалеку, але вже тоді я зрозуміла, що запахло смаженим.

Я не помилилась! Заповіт батько з матір’ю вже склали в нотаріуса і показали нам. Вони вважали справедливим залишити все майно Віці, а Олегу передати лише невеликі заощадження та батьківський золотий перстень.

Я розумію, що можу здатися надто меркантильною, але мені не здається такий розподіл справедливим.

Свекор виправдовувався тим, що Віці пощастило по життю менше, ніж Олегу, тому вона має право отримати хоча б нерухомість.

Адже за свої 40 років вона нічого не нажила, і чоловіка в неї немає, на якого можна було б розраховувати. З цієї причини вона успадковує все, що є у батьків.

При цьому батьки попросили сина не ображатися на них, а зрозуміти, що вони піклуються про добробут кожної своєї дитини. Адже вони і йому залишать гроші.

Я б назвала цю дрібницю подачкою та відкупними, аби була фікція того, що синові вони теж щось заповідали!

Мені так прикро стало на душі після візиту до батьків чоловіка. Олег також ходить сам не свій. Він не очікував такого відношення з боку мами та тата.

Це при тому, що все лікування мами за останні 15 років, включаючи санаторії, лікарні, обстеження та дорогі препарати, оплачував особисто він.

Ще бігав, домовлявся з лікарями, щоб батькові провели операцію якнайкраще! “Дякували” лікарям теж тільки ми, зі своєї кишені.

Свекруха як нездужає дзвонить не своїй дочці, а мені, і просить про допомогу. Я щоразу відкладала свої плани та мчала до неї, аби їй було добре.

Тепер же, коли свекруха просить допомогти їй у догляді за свекром або супроводжувати її до лікарні, я відсилаю її до Вікі.

Олег раз на тиждень приїжджає, щоб помити батька та перестелити ліжко. Жодних зайвих рухів, а тим паче матеріальної допомоги, він не відмовляє.

Вважаю, що ми робимо правильно, адже батькам мають допомагати всі діти. Тим більше якщо тобі за це перепаде левова частка спадщини. Нехай Віка й відпрацьовує!

Якщо говорити за мене, то я вже не впрягаюсь на допомогу батькам чоловіка. Я допомагала, скільки могла. Отримавши чудовий життєвий урок, що треба до людей ставитися так само як вони до тебе, я палець об палець не вдарю заради свекрів тепер, і мені анітрохи не шкода їх і не соромно за себе. Моїх минулих добрих справ вистачить на десятиліття вперед!

КІНЕЦЬ.