Можливо, не всі зрозуміють, але я своєму зятю одяг перу вже шість років, вечері готую, сорочки прасую, а він зі мною так повівся, що я й не очікувала ніколи такого! – поділилася зі мною 65-річна сусідка Ніна.

– Зять просто взяв та купив путівки в Карпати на відпочинок собі, дружині, доньці моїй, та своїй доньці.

А я просто залишаюся в квартирі взагалі одна. Я що, не людина? “Ніно Андріївно, зрозумійте мене правильно, ми хочемо з’їздити своєю сім’єю лише”, а я хто тоді? Сусідка? І дочка співає під його дудку останнім часом. Діти зовсім не розуміють мене.

Єдиній доньці Ніни, Софії, 35 років, внучці Іринці – майже шість. Живуть вони разом, з ними ще й зять Андрій.

Свого часу, через рік після весілля дочки, Ніна залишилася без чоловіка, його не стало, сумувала одна, і Софія з Андрієм запропонували їй переїхати до них в столицю з далекого маленького містечка, де вона жила зовсім одна, навіть родичі усі мешкали далеко.

– Квартиру свою в містечку я тоді відразу продала! – згадує з сумом тепер Ніна.

– Речі, нажиті за все життя, покинула. Книги, телевізор, меблі хороші – Софія сказала, що сенсу немає тягти все це сюди з собою.

У мене така стінка була колись, ух, вона хоч не нова, але в ідеальному вигляді, ще з тих часів, красива така, зараз таку й не купиш ніде. Але в їх квартирі місця для моїх меблів не знайшлося зовсім, зайвими вони були.

Продала що змогла там на місті, звичайно, але трохи дуже, часу мало було на те, решту залишила новим мешканцям. Приїхала Софії своїй допомагати!

На момент переїзду матері Софія вже чекала дитину. Правда, ніяка допомога, тим більше в той момент, за її словами, їй не була потрібна, вона й сама цілком добре справилася б.

Але мати після того, як не стало батька виглядала так розгублено та відчувала себе так неважливо, що залишити її одну здавалося абсолютно неможливим, донька вважала, що буде краще, коли мати житиме ближче.

Софія, порадившись з Андрієм, вирішила забрати свою маму до себе.

Тоді й Софія придумала для мами своєї вигадану причину, що ніби попросить її приїхати за дитиною доглядати.

– Мама моя так зраділа нашій пропозиції тоді, що ми її запросили до себе, моментально зібрала валізу свою! – каже зараз Софія. – Зараз вона мені про свої меблі все згадує, але там такі меблі були, вони ще далеких шістдесятих років.

Телевізор дуже старий, холодильник так гудів, що сусіди чули, стінка, килими якісь незрозумілі, вицвілі давно. Звичайно, ми все це не повезли, кинули там. Мама і не думала тоді з цього приводу сумувати. Це зараз раптом згадала про все те, що залишилося тоді там і ставить нам в докір останнім часом.

Квартиру Ніни в маленькому містечку продали тоді відразу, об’єднали усі заощадження подружжя, квартиру Андрія, яку він ще до шлюбу купив, і купили цілком хорошу собі трикімнатну квартиру в спальному районі столиці.

В кімнаті Ніни відразу зробили гарний ремонт, придбали їй туди новий телевізор, хороший і зручний стіл, шафу, повісили штори. Вибирали все діти, зрозуміло, разом з Ніною, зять оплачував те, на що вона вказала пальцем.

Кімната вийшла трохи старомодною, на смак Софії, але це мамина територія, вона так захотіла, їй там жити, тому ніхто й не перечив її.

Сім’я зараз в основному живе на зарплату зятя Андрія. Мама свою пенсію, і не знімає з картки, збирає на чорний день. Софія сама після декрету вийшла на роботу, але за невеликі гроші, вони розходяться миттю – квартплата, світло, інтернет, щось з одягу, пару раз сходити в магазин, і ось вже і грошей немає, адже зарплата дійсно маленька.

Пропадати на роботі і багато заробляти дочка Марини Юріївни не хоче, намагається якомога менше турбот по дитині перекладати на маму.

Мама, звичайно, не проти допомогти своїм близьким людям, але, швидше за все, потім згадає неодноразово в розмові, що і дитина цілком і повністю на ній.

– Та ні, так-то ми добре разом живемо, з мамою у нас завжди непогані відносини були, і Андрій з нею нормально ладнає завжди, розуміє її, – розповідає Софія.

– З самого початку, після народження, я займалася в основному дитиною, мама була на господарстві. Ніхто її не просив ні про що, вона сама хапалася допомагати! Готувала, мила все, прала, прасувала, вона дуже нам в усьому допомогла.

Зараз ми на роботу йдемо з чоловіком, дочка в садочок, вона вдома, весь основний побут так само на ній. Я, звичайно, роблю щось вечорами, і їй завжди кажу – не хочеш, не роби, залиш на мене, я прийду все зроблю, тобі ж важко зараз, немолода вже. Але вона ні в яку! Все у неї блищить, випрасувано, обід завжди гарячий є на столі.

– Зрозуміло. Значить, живете душа в душу, без суперечок та непорозумінь різного роду?

– Ну, не завжди все гладко у нас. Андрієві, звичайно, важко в тому плані, що виходить – чи не він глава сім’ї, а мама. Час від часу вона гнівається, починає вичитувати нас, як маленьких: “А це тут хто розкидав?

Давайте прибирайте швидко!”, “Куди пішли в таку дощову холодну погоду?”, “Купили ось цей непотріб!” і так далі. Але Андрій мій якось терпить все, переводить в жарт, змовчує мамі. Живемо ми якось, справляємося, навіть у відпустку два рази їздили всією сім’єю на море.

У перший раз, два роки тому, добре з’їздили, а цього літа ми їздили в гори, теж нормально, тільки в останній день відпустки посперечалися всі. Та не пам’ятаю я вже, через що, через дурниці якийсь.

Просто накопичилося все, мама Андрієві щось різко сказала, як завжди, він не змовчав, ну і понеслося. Приїхали додому і тут ще тиждень косо дивилися один на одного. Ну, потім нормально знову стали жити. як раніше. В житті всяке буває.

А нещодавно Андрій заявив Софії – цього року мені скоро відпустку дадуть – 10 днів, і я хочу цю відпустку, нарешті, провести без тещі. Знайшов будинок відпочинку, зарезервував місця в Карпатах, оплатив путівки – якраз на них трьох. Скоро їдуть вже.

Нічого вважають, переживе теща тиждень одна, не в дрімучому лісі її залишають, а у власній квартирі з усіма зручностями, сказав зять. Може, подругу якусь до себе покличе, чи сама в гості піде, загалом, якось і мати добре час вдома сама проведе.

Тим більше, гуляти вночі Ніна не любить, вона дуже рано лягає спати, і раніше з ними ніколи не ходила.

– Та й ми відпочинемо від твоєї мами в вряди-годи, побудемо своєю сім’єю і з тобою на одинці, – заявив Андрій дружині.

Ця розмова трапився нещодавно, і весь цей час Софія ходила як у воду опущена, боячись сказати матері, що вони їдуть у відпустку самі. Нарешті сказала ось на днях, коли скоро вже поїдуть вони.

– Ой, що було! – зітхає вона. – Сльози, образи! Андрій – зрадник, і я від нього недалеко пішла. Кидаємо маму саму! Вона для нас все, дитину виростила, а ми ось такі нехороші люди виявилися. Всі люди будуть відпочивати, з сім’ями, з дітьми, а вона – одна буде сидіти весь час. Подруг у неї немає, всі залишилися в рідному місті, нових вона за шість років в столиці так і не завела, крім нас, у неї нікого, а ми такі недобрі.

Два тижні Ніна спілкується тільки з Софією, з нами не розмовляє. З зятем навіть розмовляти не хоче. Але хіба він не правий? Чи щось погане він зробив? невже не має права з дружиною лише відпочити і дитиною? Чи дійсно не правильно маму залишати саму вдома стареньку, коли самі на відпочинок зібралися?

Джерело