П’ятнадцять років я на заробітках в Канаді. Часто висилала батькам в село гроші, щоб собі нічого не шкодували. А місяць тому від сусідки дізналася, що мама бідкається, бо дах почав протікати, а скоро осінь, дощі і як то все має бути.

Вислала я їм останній раз доволі кругленьку суму, щоб не зволікали, а вже почали міняти. І щоб ви собі думали? Батьки ці гроші п’ять хвилин в руках потримали і віддали брату моєму, бо в нього троє дітей, і він не має за що їх до школи зібрати.

Я рад не рад подзвонила Івану, а його благовірна в Буковель зібралася.

Я коли про це дізналася, відразу ж братову набрала. Слухавку взяв мій брат.

– Я тобі Іване хотіла дзвонити, але думала ти на роботі, щоб не заважати.

– Та я звільнився з фабрики, бо там зовсім не цінують людський труд. З ранку до ночі за станком стій, а зарплата з місця не зрушується.

Тут то до мене й дійшло, що брат мабуть розслабився через те, що мама йому гроші мої передала. Ну а для чого працювати.

– Ти нас не зрозумієш. У вас там все по інакшому. В наш час роботу нормальну важко знайти, – сказав Іван.

– А де ж твоя Катерина?, – перепитала я брата.

– Пішла з дітьми в магазин, бо завтра їдуть на відпочинок в Буковель. Треба в дорогу щось купити.

Щоб ви розуміли, Катя працює прибиральницею на заправці. Ну невже має вона таку зарплату, щоб по курортах їздити? Та звісно що ні. Все це, я впевнена, відбувається за мій кошт.

А коли дітей до школи прийдеться готувати, що, знову на Наталині переводи чекати будуть.

Ці гроші я їм подарувала, а ось наступних вони вже не дочекаються.

Я вже домовилася з майстрами. Вони самі все необхідне куплять і зроблять.

Не можу ж я батьків на призволяще залишити. Але брат мене здивував. Щось мені підказує серце, що він ті гроші від батьків сам вимантив, або ще краще, його Катя на це напоумила.

Ну а як би ви реагували на таких родичів? Самі працювати не хочуть, а жити на широку ногу їм подавай…

Джерело