Якось, коли чоловік дорікнув мені в тому, що я купила полуницю на свої останні гроші, я була глибоко вражена його словами.

Ми роками економили, щоб накопичити на квартиру, жертвуючи маленькими задоволеннями та особистими поблажками.

Я навіть не могла згадати, коли востаннє купувала новий одяг чи пригощала себе кавою на вулиці.

Саме того дня я зрозуміла, наскільки мене не влаштовує наше життя, яке складається з постійних поневірянь.

Тому я прямо сказала чоловікові, що нам потрібно розлучитися – і переїхала до батьків, щоб відпочити та все обміркувати.

Наше розставання затяглося: спочатку чоловік регулярно виходив на зв’язок, але врешті-решт він зовсім перестав зі мною спілкуватися, і я втратила його з уваги.

Через три роки я була приголомшена, коли до мого під’їзду під’їхала нова машина і з неї вийшов незнайомий чоловік з величезним букетом.

То був Семен, мій чоловік.

Він пояснив, що після нашого розставання поїхав за кордон, щоби виправити наше матеріальне становище.

Йому це вдалося: він заробив достатньо, щоб купити квартиру та машину.

Його повернення стало для мене несподіванкою.

Я не розуміла, чому він не знайшов собі іншу.

Вчинок Семена показав його відданість та любов – і ми возз’єдналися.

Тепер я дорожу кожною миттю, проведеною поряд з ним, не бажаючи більше розлучатися.

Наше випробування навчило мене, що серйозні розбіжності можуть призвести до значних вчинків – іноді наблизити, а іноді відштовхнути назавжди.

КІНЕЦЬ.