Своєю поведінкою я не пишаюся, але як же таки було приємно вимовити ці слова. Мене ними свого часу свекруха добре так здивувала.

Я вийшла заміж у двадцять років. Велике кохання, а тут ще й живіт округлився, тому було вирішено йти до РАГСу, щоб дитина зʼявилася вже у шлюбі.

Мій соціальний статус свекрухи одразу не сподобався. Дівчинка з небагатої родини, жодних зв’язків, ніяких заощаджень, ще й освіти не було ніякої, крім школи.

Не знаю, чи вона відмовляла сина від шлюбу зі мною, але думаю, що відмовляла. Але не відмовилась і спілкувалася зі мною, як із холопкою. Принеси, подай, помий, мовчи.

Жити ми стали у другій квартирі свекрухи. Вони з чоловіком працювали на добрих посадах і дохід мали відповідний.

Чоловік мій на той момент ще вчився, але вже працював, хоча його заробітки не можна було назвати великими. Тож його батьки нам допомагали.

Я своє становище у сімейній ієрархії розуміла, тому скільки могла, тримала язик за зубами, навіть коли свекруха переходила на відверте хамство.

Робила вона це так, щоби не бачив син. На людях завжди була ввічлива і доброзичлива. Тільки наодинці могла щось таке сказати.

Але й моє терпіння теж має межу, і якось я почала огризатися, що свекрусі дуже не сподобалося. Тоді пролунала фраза про те, що мені варто пам’ятати, хто мене годує, та закрити рота.

Сказано було в грубій формі, але сенс був таким коротким. Будь я старша, напевно, повелася якось інакше, але тоді я насправді закрила рот.

А що? Жили ми у квартирі батьків чоловіка, вони нам підкидали грошей, бо чоловікові треба було й довчитися, повністю віддатись роботі він не міг.

Я ж тільки народила, хто на мене з дитиною де чекає? До батьків на голову впасти? Ось вони зрадіють ще одному роту. Та й чоловік на це не пішов би.

Він не знав наших далеко не теплих стосунків із його мамою, складно було б щось довести, а руйнувати шлюб я не хотіла. Чоловіка я кохаю.

Ось я рота і закрила, але слова свекрухи запам’ятала добре на довгі роки. І нещодавно випала нагода їх повернути.

Нашій дитині вже п’ятнадцять років. Свекруху відправили на пенсію, свекра не стало за два роки до цього. Оскільки зарплата свекрухи була в конверті, пенсія вийшла досить скромна, не мінімалка, але дуже близько.

Ми із чоловіком вже купили собі своє житло, виплатили іпотеку. Ту квартиру, де ми колись жили, свекри продали вже давно, треба було віддати борг після аварії, винуватцем якої був свекор.

Я можу сказати, що у нас із чоловіком будинок – повна чаша. Дитина вже доросла, я працюю, чоловік теж, обидва у своїх професіях досягли успіхів. Яхт, гелікоптерів та особистого автопарку немає, але й з голоду не пухнемо.

Коли свекруха вийшла на пенсію, швиденько проїла накопичення і стало зрозуміло, що сама вона на пенсію не проживе. У неї простора двокімнатна квартира, за комуналку виходить дуже багато, особливо взимку. Вважай, уся пенсія тільки туди і йшла б.

Останні десять років ми з нею майже не спілкувалися. Після виходу з декрету я припинила терпіти її ставлення до себе і почала огризатися.

Вмовила чоловіка піти на орендовану квартиру і вже там збирали на своє житло. У свекрухи важелі тиску на мене зникли, що не додало любові до моєї персони. Вона вже навіть не приховувала своєї нелюбові до мене, чим здивувала свого сина.

Навіть награності якихось сімейних стосунків не було, ні привіти, ні подарунки ми не передавали одна одній. З онуком любляча бабуся якось теж не поралася ніколи. Спілкувалася тільки зі своїм сином, що мене влаштовувало.

Коли чоловік оголосив, що мама на свою пенсію не проживе, і озвучив, що їй треба допомагати, я не заперечувала. Це в будь-якому випадку його мама.

Поки допомога була потрібна лише грошима, я в це не встрявала. Але потім виявилося, що здоров’я почало здавати, потрібна вже допомога по господарству.

Я запропонувала найняти робітницю, але свекрусі захотілося, щоб невістка перед нею пострибала на задніх лапках. Чоловік попросив мене з’їздити. Я й поїхала.

Свекруха мене зустріла гордовитою посмішкою і почала позначати фронт робіт, але в мене свої плани були з цього приводу. Я її попередила, що сама в її будинку палець об палець не вдарю.

Якщо потрібна допомога по господарству – раз на тиждень приходитиме працівниця і прибиратиме. Якщо не влаштовує, то може поратись сама.

Свекруха намагалася підвищити голос, але я її осікла і порадила закрити рота і не забувати, хто її годує. Гроші на її утримання з моєї зарплати теж йдуть. А можуть і не йти, тоді декому доведеться затягнути пояс.

Почне качати права – я зроблю так, що її утримання сильно обріжеться. Нам є, куди подіти гроші, у нас синові скоро вступати, а там і репетитори, і оплата університету, і квартира. Знайдемо, як витратити.

Тому у свекрухи лише один варіант – не викаблучуватися і з вдячністю приймати те, що дають. І, судячи з її погляду, вона це теж зрозуміла.

Не скажу, що я помстилася, але була рада, що змогла повернути ці слова тій, хто колись їх кинула мені. Сорому за це я не відчуваю.

КІНЕЦЬ.