Ось не розумію я старих людей! До чого все життя все накопичувати та накопичувати, якщо за життя є реальна можливість допомогти своїм дітям і онукам.

Мене останнім часом прямо з себе виводять батьки чоловіка. Скільки разів вже намагалася їм пояснити, що в труні кишень немає і з собою все не потягнеш, а вони вдають, що й не розуміють про що я.

Ми з чоловіком живемо у двокімнатній квартирі. В нас троє дітей. Квартира в нас у звичайному старому будинку. Тобто зрозуміло, що вона начебто і двокімнатна, але площа явно для сім’ї з п’яти осіб недостатня.

А батьки чоловіка мають трикімнатну квартиру та живуть там удвох! А ще вони мають заміський будинок. У тому будинку вони мешкають майже цілий рік, а у квартиру перебираються, коли наступають зимові холоди.

Там у них простора ділянка. Свекри збудували там свій пенсіонерський рай. Є й гойдалка для онуків, а влітку ставлять великий надувний басейн. Наші діти теж люблять бувати там в них у гостях.

Нині нашій молодшій дочці вже скоро три роки. І за всіма параметрами варто було б її вже відселяти до дитячої. Але старші діти у нас – це два хлопчики. Ось поки дочка маленька, тут, звичайно, питань немає. Але ж діти ростуть щодня!

Я стільки разів намагалася донести до свекрухи думку, що нам треба було б розширюватися. Діти ростуть і не може дівчинка вічно жити з хлопчиками в кімнаті.

Я пропонувала свекрусі розміняти їхню трикімнатну. Купити їм простору однокімнатну. Нині на ринку нерухомості є непогані варіанти. І площі хороші можна знайти й просторі кухні, що там навіть диванчик увійде, щоб онукам було куди з ночівлею до бабусі приїжджати.

А різницю, що залишилася, з продажу віддали б нам. Ми в такому разі змогли б дозволити собі розширитися, а не тулитися у своїй двокімнатній. Так ні! Ось я її логіку взагалі не розумію! Вона ніби з собою все це в могилу потягнуть!

Свекор наче не проти моїх ідей, не заперечує. Але ось він по життю якийсь матрац. Без дозволу своєї дружини він точно робити нічого не буде. Але ж вони по-справжньому, у тій квартирі своїй, живуть всього нічого декілька місяців на рік!

А більшість вона простоює порожня. Виходить, що свекри зі своїх пенсій комуналку оплачують, але насправді ж у квартирі й не живуть!

Добре, їх не влаштовує варіант із продажем. Гаразд. Але ж можна й обмінятися! Їх трикімнатну на нашу двокімнатну. Але й тут жодного розуміння з їхнього боку.

Свекруха завжди щось вигадує про «свій звичний уклад». Мовляв, вона стільки років тут прожила. У своєму районі їй зручніше, і магазини вона знає, і поліклініка у них у дворі. Коротше, знову щось невиразне.

Ось поясніть мені, що з людьми на старості відбувається?! Невже вони не розуміють, що все, що вони зараз мають – воно все одно нам дістанеться. Адже мій чоловік виходить єдиний спадкоємець. Інших дітей у свекрів немає.

То яка тоді різниця, коли це станеться? Тим більше ми теж не тварини якісь. Ми ж не хочемо вигнати свекрів на вулицю. У них будь-якому випадку залишається своє житло.

Нещодавно знову цю тему у розмові зі свекрухою порушила. Та обіцяла «подумати». А мене вже трусить від її обіцянок. Вона вже стільки разів мені це обіцяла. Але в жодну сторону ці обіцянки ще ніколи не просунулися.

Ось дратують такі жадібні батьки. Про що взагалі такі люди думають? Що їх діти та онуки мають любити просто так? Чи за те, що вони допомагати нікому не хочуть, а лише над багатствами своїми чахнуть?

КІНЕЦЬ.