Не можу змиритися, що у мене така мама! Не можу – і все! Замість того, щоб сидіти з онуками, вона бігає на побачення і влаштовує своє життя, надолужує і компенсує молодість, як вона сама каже.

Але і нам з сестрою вона нічого не дала в дитинстві – ні любові, ні тепла, ні уваги. Лише матеріальний достаток. Я сказала мамі, що не буду доглядати її, коли до цього дійде. Але розповім детальніше про мою ситуацію.

Не можу назвати нашу маму поганою матір’ю, вона робила для нас з сестрою все і багато працювала. Ось тільки розуміння материнства вона мала своєрідне. Справа в тому, що мама не любила особливо з нами спілкуватися, не була з нами доброю і лагідною.

Ми виховувалися дуже самостійними дівчатами. Можливо, так було через постійну нестачу часу у мами. але мені здається, що вона прост така людина. Не знаю, та й зараз це вже не має значення. Але мати дала нам все, що могла, і ми їй дуже вдячні за це.

Але я не близька з мамою, ми як чужі. Сестра взагалі виїхала в іншу країну і не спілкується з нею. Навіть зараз, коли я сама мама, ми не стали з мамою ближчими.

Моя мама просто не розуміє, що я потребую її допомоги та підтримки. А мені вони такі потрібні! Я була б просто щасливою, якби вона приділяла мені хоч трохи часу! Навіть кілька годин на тиждень зробили б моє життя легшим.

У мене маленькі діти – 5 і 2 роки – і я багато сил витрачаю на домашній клопіт і різні турботи. Допомоги в мене немає, свекри живуть в іншій області.

Але скільки разів я не просила свою маму, вона ніколи не погоджувалася виручити мене. Ні з домашніми клопотами, ні з дітьми посидіти. Завжди одна і та сама відповідь: я ж якось ростила дітей без чоловіка, і ти впораєшся. Тим більше, що чоловік є.

Я не знаю, чому мама не хоче мене хоч якось підтримати. Невже ми так віддалилися, що й не прийдемо одна одній на допомогу у скрутні моменти? Чи може вона ділиться зі мною досвідом? Уся ця ситуація мене дуже засмучує.

Адже вона моя мати, і як ніхто повинна розуміти, як мені буває важко. Чому вона так чинить? Як не подзвоню їй, у неї завжди купа справ і мало часу.

У той же час вона знаходить час на побачення з чоловіками. Так, моя мати дуже хоче влаштувати своє особисте життя. У цьому з неї треба брати приклад.

Ось тільки на рідну дочку та онуків у неї часу не залишається. А нам так хотілося б уваги бабусі.

Одного разу, коли я знову отримала відмову, я не стрималася і сказала, що вона ходить на побачення замість посидіти з онуками.

На це мама відповіла, що вона компенсує молодість. Робота і турбота про нас не дали їй влаштувати свою жіночу долю. І тепер, коли діти виросли, вона вирішила проводити час так, як хоче.

Я це все розумію, людині хочеться пожити для себе у своє задоволення. Але як рідні? Вона віддала їм все і тепер нічого не винна, чи як? Онуки менш важливі, ніж чоловіки? А особисте щастя важливіше за сім’ю?

Не розумію цього, і все. Як можна бути такою? І ось вчора я сказала мамі останнє: що не буду доглядати її, коли до цього дійде. А мама відповіла, що вона не думає про це взагалі, і їй байдуже, хто її догляне.

Джерело