Мама знову на вечір напекла пишних пиріжків зі сливами, котлет зробила – старається всім способами мені довести, що мені потрібна вона і життя з нею і синочком, а не з якимось там Миколою. Знову завела зі мною цю розмову. У мене вже сил нема, щиро кажу і прошу поради.

Розповім трохи про себе. З першим чоловіком Дмитром ми прожили 8 років, нашому синочку Максиму зараз 6 років. через пів року після розлучення я зустріла Миколу і ми вже майже три роки разом, тобто зустрічаємося.

Микола старший за мене на 7 років, і так сталося, що ми сусіди – живемо на одному сходовому майданчику. Йому квартира дісталася від бездітної тітки, от він в неї і переїхав після розлучення, залишивши квартиру колишній і дочці.

Ми познайомились, почали спілкуватися, відчули симпатію. Так і народилися наші стосунки і почуття. Закохалися, почали зустрічатися. У нього схожа ситуація у житті, теж після розлучення, є дівчинка від першого шлюбу. Взаємини у нас хороші.

Коля порозумівся з моїм синочком, максим до нього тягнеться, і це для мене, як для матері неабияк важливо.

А тепер до суті моєї проблеми. Недавно ми хотіли зійтися і жити вже повноцінно разом, але моя мама, яка живе з нами, тобто це я з сном в її квартирі, не сприймає мого чоловіка і налаштовує мене проти Колі. До того ж, нього однокімнатна квартира і вона переживає, як ми там житимемо.

Переїхали ми все ж таки з Максиком до Миколи, але малий за ці роки життя з моєю мамою прив’язана до бабусі, часто просситься до неї, біжить туди.

Розмовляю з сином і так і сяк, пояснюю, що нам все одно треба буде жити окремо, а до бабусі проходитимемо в гості. Зараз простіше наче став сприймати. Та через те, що живемо ми зовсім поруч з мамою, то мало що змінилося.

Микола мене любить, старається для мене і для сина, але ж він не залізний. І я також. Я працюю на себе і отримую аліменти, мій маленький бізнес набирає обертів потихеньку.

У нас з Миколою є бажання орендувати більшу квартиру десь в іншому будинку, а моя мама щодня мені каже, як вона проти і не хоче цього.

Ми плануємо обміняти квартиру Миколи на велику, і вже нарешті зійтись нам разом і жити сім’єю. Та продати поки що її не вдається – на все потрібен час. Щоправда, у нього ще є будинок за містом, але там живуть його батьки, а він допомагає їм з ремонтом.

Але зі своєю мамою я жити разом більше не можу. Остання наша розмова, коли вона цих пиріжків напекла, а я прийшла до неї з Максимом, закінчилася тим, що вона говорила, щоб я йшла з дому, щоб залишила їй дитину, а якщо я піду до Миколи, то вона більше мене знати не хоче.

Ось таке замкнуте коло. З одного боку – моє життя і можливість створити повноцінну родину, з іншого – мама, наче дитина ще одна.

Допоможіть порадою, з чого почати, щоб відокремитися від мами, як сина підготувати до переїзду далі від бабусі і її смаколиків? Я і маму не хочу образити, знаю що, коли скажу про переїзд, знову буде конфлікт, і я залишуся винна.

Але мені 33 роки і я не можу більше так жити, я розумію, що я проживаю мамине життя, як хочеться мамі, а не мені, я живу під її контролем. А я цього не хочу. Мої роки йдуть, і я хочу сімейного щастя, свій куточок і жити своїм життям з коханою людиною.

Та мама мені весь час говорить, що чоловіків багато, а вона – одна.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

Джерело