У нас з чоловіком були сварки через готування та прибирання. До декрету його внесок був відчутним, але, поки я сиділа вдома з донькою, все змінилося.

Повноцінний внесок у ведення побуту перетворився на рідкісну допомогу.

– Ти ж удома! Я працюю, втомлююсь, — часто чула від чоловіка.

Донька, коли була маленька, добре спала, багато не плакала. Еспумізан і гелі для ясен чудово допомагали.

Коли дочка почала ходити, почався кошмар: за нею потрібне було око та око, настільки спритною вона виявилася.

Треба їсти готувати! Видавала дочці каструлі та ложки, шумівки, банки з крупами та приправами. Хвилин на п’ятнадцять доньці вистачало, їй набридало, вона йшла з кухні, я за нею.

Спати донька стала рідше, тому побут капітально збився: то приготувати їжу не встигла, то бардак, то гірка брудного посуду.

Почалася у нас із чоловіком хороша така лайка.

– Я голодний, – говорив він, оглядаючи порожній холодильник після повернення з роботи.

– Я теж! — відповідала я, забираючи у дочки крем для взуття.

Декілька тижнів лаялися, потім стався скандалище!

– Іди сам у декрет! Дочці не дай угробитись, мене першим і другим з роботи зустрічай, тоді поговоримо! Скоро у тебе відпустка, ось і потренуєшся!

За півтора тижня чоловік вийшов у відпустку на два тижні, а я захворіла. Мене ізолювали у спальні, ліжечко доньки чоловік переніс у вітальню.

Хвора я, активна донька, домашні клопоти, купівля продуктів, прогулянки з донькою, плановий огляд … Пізнав чоловік всі принади декрету!

– Я не мав рації! — визнав чоловік.

Вирішили у вихідні в чотири руки робити напівфабрикати та заготівлі, що полегшують готування. Буряк та морква на терці та в морозилку, котлети, бульйони, намащені приправами курячі запчастини, порційне м’ясо.

Купили робот-пилосос, посудомийну та сушильну машину. Максимально полегшили собі життя!

Декрет закінчився, донька пішла до садка, я на роботу. Звичка удвох проводити кілька годин суботи чи неділі залишилася. Зручно!

У чоловіка є мати, бабуся, сестра і був двоюрідний брат, син покійного брата свекрухи. Свекруха жила із сестрою чоловіка, бабуся — із двоюрідним братом.

Бабуся похилого віку, тож потребує легкого догляду, двоюрідний брат працював через інтернет, постійно знаходився вдома.

Не стало двоюрідного брата чоловіка, бабуся лишилася сама. Переїжджати вона відмовилася, заявивши, що доживати буде, лежачи у своєму ліжку.

Характер у бабусі був огидний, тож сестра до неї переїжджати відмовилася. Були вихідні. Ми з чоловіком обробляли м’ясо, та кілька курок.

Йому зателефонувала сестра:
– У бабусі світла немає, аварія. Ми дзвонили, нам сказали, що світло буде годин за п’ять. Вона навіть чай попити не може, адже знаєш, що плити в її будинку електричні.

– З’їзди за бабусею, привези її до нас.

– Викличте таксі, я зайнятий!

За п’ять хвилин сестра передзвонила:

– Бабуся не хоче таксі, бабуся хоче, щоб онук її відвіз.

– Звільнюся за дві години, з’їжджу, — пообіцяв чоловік.

– Зараз треба! Бабусі нудно, телевізор не працює, що вона робитиме?

У результаті, бабусі довелося чекати, поки ми із чоловіком закінчили із напівфабрикатами. Він поїхав відвозити бабусю, ми з донькою пішли на дитячий майданчик.

Повернувся чоловік за півтори години. Сказав, що бабусю мало не висадив, ледве стримався. Вона допитувала, чим таким важливим був зайнятий чоловік.

Він відповів, що домашніми справами. Вона порадила йому взяти другу дружину. Ми всі православні, якщо що, а бабуся особливо вірянка, пости дотримується.

Чутки про те, що чоловік даремно одружився, бо йому самому доводиться думати про приготування їжі, а я тільки й змогла, що дитину йому подарувати, розповзлися швидко. Над чоловіком жартують мати та сестра.

– Приїдеш на день народження? Чи котлетами зайнятий будеш? — щось на кшталт цього.

Поясніть мені, люди добрі, чому комусь є справа до того, хто що робить у нашій сім’ї? Що за стереотипи у них у головах?

Бабуся та свекруха настільки дикі, що жодного разу не бачили чоловіка біля плити? Сестра, яка заміж хоче, найбільше язиком молотить!

Тож якого чоловіка вона шукати зібралася? Немічного? Щоб усе життя, за прикладом матері та бабусі, у служницях у нього ходити?

Справа не лише у підколах! Бабуся! Вона з року в рік все вибагливіша і вибагливіша. Свекруха до неї їздить, сестра їздить, а мій чоловік не їздить. Вони вважають, що він винен!

Бабуся, як тільки бачить мого чоловіка, одразу починає гудити нашу родину. Чоловікові воно треба? Їздити та вислуховувати?

Якщо людині потрібна допомога, то вона з вдячністю її приймає. Я б теж не стала їздити, та допомагати тому, хто зустрічав би мене з купою бруду!

– Вдома він кориться, готує, а до бабусі з’їздити, супчик їй зварити, не може, — каже свекруха про мого чоловіка.

Он воно що! Це вдома коли чоловік готує – фу, каблук! А бабці супчик варити можна і треба? Дивні жінки!

Про квартиру кажуть, що жодного квадратного сантиметра мені не залишать. Злякали! Сестра їздить, старається, зі шкіри геть лізе.

На ослика схожа, тільки замість моркви її манять нерухомістю. Квартира в будь-якому випадку залишиться свекрусі!

А вона, ще та хитрюга, так що даремно сестра старається. Є негласне правило: хто бабусю доглядає, той і житло отримує?

Тож нехай свекруха виконує свій дочірній обов’язок! Супчики для бабусі… Нехай не мріють! Я слушно міркую з цього питання? Чи, можливо помиляюся?

Підкажіть!