Слухайте, було було, такого ще не було. Є у мене приятелька Аліна, давно дружимо. Та от чи спілкуватися з нею тепер – гадки не маю. Був у неї днями день народження, запросила вона і мене з чоловіком.

Ми з Тарасом довго вибирали їй подарунок, я зазвичай морочуся з цим, бо люблю зробити приємне. Але тут я знала, що подругу найбільше порадує. Поїхали ми в Брокард і взяли Аліні там сертифікат на 5 тисяч гривень, ну і плюс розкішний букет.

А ще подруга попросила мене в цей день приїхати раніше, допомогти їй накрити на стіл.

Ну добре, погодилися. Приїхали за годину до призначеного часу, а вона ще в піжамі, і в неї гостює ще одна її подруга з сином, вийшла теж сонна. А гості за годину прийдуть, нічого не готове від слова взагалі!

Зсунули ми два столи, скатертина, стільці – все. Ставить вона на стіл три торти і дві пляшки червоненького. А у мене очі все більше й більше на лоба встрибують.

17 година. Гості почали сходитись. Виявилося, що Аліна запрошувала 20 людей, багато хто – з дітьми. Сісти було нікуди половині гостей, так стоячи і їли торти. Фуршет! Чоловікам їсти крім торта не було чого.

Цей «солодкий стіл» ми з чоловіком згадуємо тепер як анекдот. І я так вважаю, якщо серйозно: не хочеш чи не любиш готувати – запроси всіх у кафе, в ресторанчику, благо у нас в Броварах їх безліч.

Кожен сплатить своє замовлення – у нас так заведено – і все, відсвяткували і всі задоволені. Хіба я не права? Як спілкуватися з такою подругою надалі, що думаєте?

Джерело