Кілька місяців поспіль я серйозно думала, що починаю божеволіти. Але про все по черзі. Майже рік тому я познайомилася з хлопцем. Чудовий хлопець. Веселий, товариський.

Про таких кажуть: душа компанії. Спілкуватися з ним було одним задоволенням. Ми весело проводили час. Зазначу, що вік у нас обох вже самостійний.

Я рік тому тільки закінчила університет, а мій коханий старший за мене на три роки. Ми зустрічалися лише кілька днів, коли мій новий молодик розповів мені, що живе один, у нього своя квартира.

Виявилося, що його батьки дуже забезпечені люди. Не олігархи, звичайно, але все життя при добрих посадах. І доки син ще навчався, вони вирішили забезпечити йому невеликий старт у житті. Купили квартиру.

Квартира у звичайній дев’ятиповерхівці нашого міста. Не велика та не маленька. Двокімнатна. Але був один нюанс. Ця квартира знаходилася на одному сходовому майданчику із квартирою його батьків.

Мій хлопець не єдина дитина в сім’ї. Він ще має старшу сестру. Тільки вона поїхала вчитися в інше місто, та там і залишилася. Закохалася у місто і захотіла жити лише там.

Батьки там їй теж купили квартиру. Але ціни там куди вищі, ніж у нашому місті, тому сестра мала невелику студію. А мій хлопець почав жити окремо, коли навчався в університеті.

У квартирі було все потрібне для життя. Але відчувалося, що там мешкає самотній неодружений. Жодних милих серцю дрібничок. Начебто і безладу немає, але порожньо і незатишно.

Ще за кілька тижнів мій коханий запропонував нам жити разом. Мені було трохи ніяково від думки, що його батьки можуть прийти будь-якої миті, і що вони від нас завжди буквально за два кроки.

Але мене запевнили тоді, що мама, а тим більше тато, тут ніколи не з’являються. Вони весь час на роботі, у них своє життя та справи. Це справді було схоже на правду.

У моїй уяві, якби мама хотіла втручатися в життя сина, то постійно тут стирчала б. Але ми зустрічалися вже не один день, я часто бувала у квартирі свого коханого, але маму там жодного разу не бачила.

Та й помітно було б, якби вона приходила, наприклад, щоб прибратися. Але ні, мій чоловік усе у своїй квартирі робив сам. За його словами, найчастіше бувало, що це він ходив до батьків.

Коли готувати не хотілося, міг прийти до мами поїсти. Але в нього теж робота і вона з маминою не збігається, тож бачаться вони рідко. Після ухвалення рішення про мій переїзд мене представили батькам.

Вони здалися мені дуже приємними людьми. Тато такий же веселий, як і його син, мама теж зустріла мене досить привітно. Ніхто нічого не казав проти. Навпаки, того вечора батьки раділи, що за їхнім сином нарешті хтось наглядатиме.

Мені навіть подарували квітку в горщику, так би мовити, на новосілля. Вже буквально наступного дня, після мого переїзду, я відчула недобре. Мама справді не приходила до нас.

Але вона дзвонила синові щодня, доки він не приїжджав додому. Бо хвилювалася. Вона знала про всі наші плани. Куди ми пішли та о котрій маємо повернутися.

Але найжахливіше виявилося в тому, що вона заходить до нас, поки ми на роботі! Щоб перевірити, чи вимкнули ми світло і газ та полити ту довбану квітку. Все це посилювалося тим, що я дуже сором’язлива, закрита людина.

І про те, що за моєї відсутності хтось ходить по дому, я дізналася зовсім випадково. Я кілька місяців думала, що в мене або параноя, або у нас у квартирі привиди.

Хтось пересував предмети, викидав прострочені продукти із холодильника. Я серйозно думала, що мені треба лікуватися! А виявилося, що це мама так про нас піклується!

І син також не знав про це. Як пізніше з’ясувалося, мама і раніше так робила. Ось тільки доки він один жив, він цього не помічав. Коли правда розкрилася, ми всі втрьох, звичайно, страшно пересварилися.

Потім начебто помирилися. Мама присягаючи обіцяла більше ніколи так не робити. Я вмовляю свого хлопця поміняти замки. Але той відмовляється, каже, що все одно хоче, щоб у батьків були ключі, чи мало що.

Але скільки ж мама хлопця протримається так? Не знаю що робити. Не впевнена, що мені вдасться жити в такому постійному стресі. Як вчинити не знаю?

КІНЕЦЬ.