Вже три роки, як мене невістка з сином переселили в літню кухню. Спершу це було на літо, а згодом так я тут і залишилася. Я ще не така і літня, щоб заважати молодим. Мені ще і сімдесяти немає. Невістка приходить, підлоги мені мені і їсти приносить, але не дуже хоче, щоб я в нову хату й ногою ступала. Так і на Спаса було. Ми всі з церкви прийшли. Христина кошик з фруктами понесла до хати. Чула я, що вони святковий стіл накрили. Я так чекала, що і мене покличуть. Але ні. Десь через годинку онучка на великій таці принесла мені всього зі столу і сказала пригощатися
Я нічого не кажу, невістка в мене хороша. Я в чистоті, накормлена і ніби й маю бути щаслива, але це не так.
Ще такого дня не було, щоб я сльози через самотність не лила. Їх, правда, ніхто ще і ніколи не бачив, але…
Чоловіка мого не стало десять років. Я вже змирилася з втратою. Жили ми з Василем дуже гарно. Я колишня вчителька.
Працювала в сусідньому селі. В район їздила не часто. Подруги часто мені заздрили, бо Василь як їхав з роботи, то все мені купляв.
Одного разу я показала йому, яку спідницю б хотіла. Вже за тиждень вона красувалася спершу в шафі, а згодом і на мені.
Чудовою людиною був мій Василь. Мабуть, Боженьці там також такі потрібні.
Ми своїми руками і силами побудували хату. Спершу жили в старенькій, дерев’яній. Її ми не хотіли валити, а зробили невеличку літню кухню з неї. В ній я варила їсти поросяткам, робила консервацію. Так скажемо, чорну роботу, щоб менше було бардаку в новій хаті.
З Василем в нас два сини. Старший пішов в місто у зяті, а ось молодший Ярослав привів до нас невістку.
Хороша Христина, нічого не скажу. І внуки хороші. Поробила ремонти і в хаті і на подвір’ї. Але вже три роки, як мене невістка з сином переселили в літню кухню. Спершу це було на літо, а згодом так я тут і залишилася.
Я ще не така і літня, щоб заважати молодим. Мені ще і сімдесяти немає.
Невістка приходить, підлоги мені мені миє, вікна і їсти приносить, але не дуже хоче, щоб я в нову хату й ногою ступала.
Так і на Спаса було. Ми всі з церкви прийшли. Христина кошик з фруктами понесла до хати. Чула я, що вони святковий стіл накрили. Я так чекала, що і мене покличуть. Була і онучка моя, бо приїхала з міста, Оленка в нас студентка.
Але ні. Десь через годинку онучка на великій таці принесла мені всього зі столу і сказала пригощатися.
Я плачу, хоч може й нема через що. Якби зі мною був мій Василь, він ніколи б так не дозволив вчинити. Він з мене пилинки здував. Може якби була в нас дочка, то б було інакше. Але в нас сини і їм до мами байдуже. На жаль.
Чи є тут старші жіночки? Чи сідаєте ви за стіл разом зі своїми дітьми? Чи так як і мені, все під ніс в літню кухню несуть?