– Уляно, що ти від мене хочеш? В мене самої до розлучення йде. Треба було добре думати, чи потягнеш ти свою дитину без чоловіка, – сказала мені рідна сестра.

В нас з Уляною десять років різниці. Після того, як вона стала мамою рік за роком двох хлопчиків, я багато їй допомагала. Я вже на той час працювала, бо після дев’ятого класу закінчила швейне училище. Свою роботу я люблю і гарно шию, тому окрім роботи на фабриці шила і дома ночами.

В мене були гроші, тому своїх племінників я ніколи не обділяла.

Не раз я купляла їм і курточки зимові і взуття. Багато чого я шила і для них власноруч. Мовчу вже про пришиту тасьму на тюль, чи підрізані джинси для сестри.

Уляна живе по сусідству від нас з батьками, тому мені не було проблемою забігати до племінників при першому поклику.

Також на вихідних, коли Уляна хотіла відпочити лише з чоловіком, вона відправляла хлопців до мене.

В мене не було ні хлопця ні сім’ї. Саме через “годинник”, який тікав, я і зважилась на “дитину для себе”. Нічого не буду писати про батька дитини. Моя донечка Соломійка лише моя. Так було і так буде.

Після того, як я пішла у декрет, то щиро вірила, що сестра тепер, як я колись, буде допомагати мені. Але Уляна замість допомоги, просто від нас з Соломійкою відсторонилася.

Коли я пожалілася мамі на сестру, та сказала не ображатися, бо в Уляни зараз в самої проблеми. В них з чоловіком все йде до розлучення.

І ось так виходить, що в свій час я всю себе їх дітям приділяла, а вона Соломійку за тих пів року тільки два рази бачила. Сестра навіть на хрестини не прийшла, бо не вийшло на роботі змінами помінятись.

Я ображена на сестру, бо точно від неї такого не очікувала.

А що б ви сказали з цього приводу? Чи повинна мені допомагати сестра, як я їй свого часу?

Джерело