– І де тільки люди такі гроші беруть, – обурювалася моя напарниця по роботі. Я ж в той час стояла і мовчала, бо через два дні і сама з дітьми їду автобусом на море в Хорватію.

Ну скажіть мені, чому люди в нас такі заздрісні? Як самі щось роблять, то так має бути, а як хтось, то вже щось не те.

Є в мене співробітниця. Ми разом з Вікою працюємо в невеличкому магазинчику біля зупинки. Районний центр в нас не великий, тому багато людей, особливо тих, які часто в нас скупляються, ми знаємо.

– Ти знаєш, Ольга з 27 будинку поїхала на море! Вона ж ніде не працює. Невже чоловік на тій фірмі пластикових вікон такі гроші заробляє? Та краще б ремонти поробили, бо вже давно ті зелені стіни не в моді.

Я не любила ці обговорення, тому просто кивала головою і мовчала.

Про свою поїздку за кордон я до останнього Віці не розповідала. Знала я, що буде заздрити.

Вже коли ми повернулися, я прикупивши невеличкий сувенірчик, поділилася враженнями про це чудове море в Хорватії.

І знову з її боку прозвучало: “Та якби не мала с грошей, то б не їхала. Там треба добру касу на руках мати, ще й в євро”, – наголошувала Віка.

Я собі близько до голови не брала, а через дві неділю чую, що дочка Віки і онучка, яка вже доросла, поїхали відпочивати, ще й на два різні курорти. Люба ця, її дочка, розлучена, працює в якомусь офісі. Ну а онучка заробляє “в телефоні”, як мені Віка розказує.

Але замість того, щоб бідкатися, де ж її діти гроші взяли, вона почала вихвалятися мені їхніми фото.

– Це моя онучка! Дивись яка красуня! А це Доня! Тільки капелюшок чого вартий. Ти скільки купальників мала, коли на море їздила?

– Два! Один новий, а інший ще минулорічний.

– А моя Люба чотири нових купила. Бачиш, на кожному фото інший.

Я прийшла додому після зміни, сіла в кухні з горнятком чаю і так собі подумала. Чому людина в своєму оці колоди не бачить, а в чужому соломинку тай відшукає?

А у вас є знайомі заздрісники? Як з ними боротися?

Джерело