Планували ми день народження чоловіка, двадцять п’ять років. Свекри заявили, що таку дату треба відзначати усією родиною.

Слава ж хотів друзів, випивку, та заміський будинок з лазнею та басейном. Свекруха давай туди напрошуватися.

– Що вони там робитимуть? Серед молоді? Я б поржав, якби приїхав на день народження до лазні, а іменинник там із батьками.

– Ти їм скажи, а не мені!

Слава звернувся до батьків. Свекри, начебто, зрозуміли, що нема чого їм робити серед молоді. Натомість свекруха вибила право спекти торт. Потрібно було напередодні його забрати.

Привіз Слава торт. Там напис: «З днем ​​народження, синочку». І серця кремом намальовані.

– Як його ставити на стіл? Засміють! — сказав Слава, залишив материн торт вдома, а дорогою купили два магазинні.

Увечері, коли всі вже були веселенькі, свекруха дзвонила, питала, як торт, чи сподобався гостям.

Слава відповів, що торт з таким написом недоречний, тож залишився вдома, повернеться, спробує, скаже. Свекруха слухавку кинула, зате почав дзвонити свекор:

– У матері теж свято сьогодні! Вона вчора цілий вечір на торт витратила! Не запросив, торта посоромився! З днем ​​народження, сину! Дякую!

Наступних вихідних Слава покликав батьків до кафе, щоб відсвяткувати день народження з ними. Я не поїхала, захворіла.

Там Славі знову чайною ложкою в сірій речовині поколупалися: мовляв, уперше за кілька років хотіли відзначити день народження з ним, а він такий і сякий…

Через три місяці мені виповнялося двадцять чотири роки. День народження випав на середу, тож у середу ми зі Славою та моїми батьками ходили до ресторану, а відзначала я з подружками у вихідні, Слави там не було.

Свекруха дізналася, що мій день народження був у ресторані з батьками, знову свою пісню завела про те, який Слава безсовісний.

Ще й мені дісталося: на кшталт, я Славу прогнула, щоб його батьків на його дні народження не було, а сама свій з мамою та татом відзначила, а їх зі свекром не запросила.

– А мала запросити? – поцікавилася я.

– Ні, не повинна, але могла б!

Як помста, Слава і я не були запрошені на день народження свекрухи, хоч вона навіть моїх батьків покликала. Ну гаразд, Слава паритися не став.

Подарунок купив, вирішив потім заїхати, привітати. Так він все одно залишився пройдисвітом! Свекор дзвонив:

– Славу ми чекали, мама сподівалася, що він заїде.

– Та як він мав заїхати, якщо його не звали?

Потім у мого тата ювілей був. Відзначали у ресторані у вузькому колі: батьки, ми зі Славою, мої хрещені, вони найкращі друзі мами та тата, та їхній син, який мені, як брат.

Знову свекри почали обурюватись: чому їх не покликали, вони ж моїх батьків до свекрухи запросили!

– Запрошення на день народження не зобов’язує до запрошення у відповідь, — сказала мама свекрусі.

– Зрозуміло, у кого у вас дочка! – заявила свекруха.

Вдома ми зі Славою поговорили! Втомили мене всі ці образи, та претензії! Якщо не хочуть люди розуміти, що рішення про запрошення приймає лише іменинник, то це їхня проблема.

Чому я і мої батьки повинні вислуховувати всяку ахінею? Мушу, не винен, торт не сподобався, я Славу прогнула, від батьків його відважую, а своїх привічаю… Набридло!

Слава все це батькам висловив, вони його послали. Кілька років вони, ні з нами, ні зі сватами, не спілкувалися.

Вони чекали, коли Слава до них приповзе, адже вони йому життя дали, а він їх навіть на день народження покликати не може.

З’явилася у нас дитина. Свекри теж з’явилися. Запропонували все забути, заради онука. Ок, забули! До першого дня народження сина!

Рік дитині. Денний сон, режим дня. Від великої кількості вражень син погано засинав. Ще, саме початок коронавірусу був, коли випадків зараження було вже багато, але про самоізоляцію розмов ще не було.

Вирішили без гостей відсвяткувати, вдома втрьох із кульками, та тортиком із печива та сирку.

– У скільки приїжджати? Що онукові дарувати? — зателефонували свекри.

– Не треба приїжджати, ми без гостей, — сказав Слава.

Знову виття піднялося. Свекруха так розлютилася, що ляпнула, якщо мої батьки побувають в онука на дні народження, а вона й чоловік ні, то Славу спадщини позбавлять.

А мої батьки теж були в курсі формату дня народження, не було жодних істерик через відсутність запрошень. Мама сказала, як ми хочемо, так і треба відзначати.

Знову сварка. Знову свекри зі Славою не спілкуються. Досі, до речі!

Невже всі ці дні народження настільки важливі для них? Я в тім плані, що життєво необхідно збирати сім’ю в день народження, обов’язково потрібно один одного запрошувати? А як не хочеться?

Ось у мене є подруга, вона завжди відзначає свої дні народження на самоті. І всі, включаючи її батьків, нормально ставляться до цього!

А у свекрів незадовго до двадцятип’ятиріччя Слави, ніби дах поїхав. Ми до цього п’ять років відзначали його і мої дні народження так, як хотіли, і все батьків Слави влаштовувало.

Чи 25 років, це якась сакральна дата, коли все, пока, друзі, і здрастуйте, дорогі родичі? Нісенітниця ж? Як ви вважаєте?

КІНЕЦЬ.