– Олено, прийде час і ти про своє рішення пошкодуєш. Отямся, подумай про старість. Глянь на свою сестру. Ось їй точно буде кому води принести. А ти? Що будеш робити в зрілому віці ти?, – повторює мені мама.

Мені 38 років і я не заміжня, але самодостатня жінка. В моєї мами з татом четверо дітей. Всі, як вона каже, хороші і послушні діти, окрім мене.

Таке в неї думка, бо я не шукаю собі чоловіка і в мене немає дітей.

Якщо б появився хтось на моєму шляху достойний, я б вийшла заміж, і навіть подарувала йому дитинку. Але до моїх 38 я такого не зустрічала.

Моя молодша сестра живе з мамою в селі. Я вважаю, що тішитися там не має чим. В Олі вже було два шлюби і від кожного в неї по дві дитини.

Зараз вона живе ще з іншим чоловіком. Ну, поки про цікавий стан мовчать, то вже добре. Хоча, я сумніваюся, що вони на тому зупиняться.

Брати мої живуть окремо, але там теж у кожного своя нелегка стежинка.

І ось мама поставила собі за мене мене видати заміж.

Я працюю в туристичній компанії, правда, останні роки живу і працюю в Польщі. Я багато подорожую, в мене багато впливових друзів. Я не сумую, мені подобається моє життя. Я не женусь за тим, щоб вийти заміж.

Так, я прийму свою долю, але виходити заміж просто, щоб вийти, я не хочу.

Але мама в цей раз знову взялась за своє.

– Ти як не вийдеш заміж за Степана, двоюрідного брата Ігоря, то навіть не розраховуй на наш спадок. Я вже про все з ним домовилася. Він згодний!

– Мамо, не сміши людей! Який спадок? Ти думаєш я захочу тут жити? Біля тебе Оля і всі її діти. Тут буде тобі кому стакан води принести. А за мене не хвилюйся. Мені добре, я щаслива. Хіба не це найважливіше для батьків.

Я мала пробути у батьків з три тижні, але через вічно нав’язливу ідею мами мене з кимось познайомити, я зібрала речі і повернулася в Польщу.

І ось в мене питання, чи потрібно виходити заміж, заради штампу в паспорті? Ще раз усім наголошу, я щаслива, мене все влаштовує…

Джерело