— А я в декреті сиджу, з дитиною, з вашим онуком. Я на всю ораву готувати не наймалася. І прибирати за всіма теж – справа не моя, – відповіла Галині Сергіївні невістка.

— Ну це треба! Не наймалася вона! І кого вона оравою називає? Вас з чоловіком чи що? – обурюється сестра Галини Сергіївни, – Я ось що, Галя, скажу. Вирішуй це питання з сином, так, ви йому батьки. Але допомога дорослому синові, а тим більше синові з невісткою – справа добровільна. А твоя Юленька, м’яко кажучи, заїлася і знахабніла.

— Та чоловік вже теж і з сином розмову мав, і мені сказав, що треба гнати. Але ж у них діти. Жалко. Підуть на оренду і коли ще на своє житло накопичать. Хоча, так. Юля берегів вже відверто не бачить.

Галина Сергіївна з чоловіком володіють трикімнатною квартирою в Броварах. Люди вони прості, все життя працювали і працюють будівельниками-обробниками. Спочатку працювали в одній організації, тепер пішли, як то кажуть, на вільні хліба. Робота важка, фізична, але подружжя роблять все на совість і нестачі в клієнтах у них немає.

Чоловік навчився вже, здається, всьому: і по електриці, і по сантехніці, і за іншими видами робіт від чорнової обробки до новосілля. Галина Сергіївна штукатурить, фарбує, клеїть шпалери, працює і на підхваті у чоловіка.

— Намагаємося 5/2 працювати, відпочивати все ж теж треба, – зізнається жінка, – всіх грошей же не заробити. Від нас до столиці пів години на електричці. Ми беремо замовлення в основному по нашому напрямку, але все одно 2 години з копійками, а то і всі 3 на добу йде на дорогу. Їдемо о 7 годині ранку, повертаємося, добре якщо до 9 вечора. Віриш, іноді без рук і ніг. Помитися, поїсти і спати, вставати ж о 6 ранку.

Правда, з “поїсти” після приїзду з роботи останнім часом виникають складнощі. Перш ніж поїсти, треба ще сходити в магазин, постояти біля плити, щоб приготувати. Та ще й вимити посуд після свого ж сніданку: вранці все бігом, Галина Сергіївна не завжди встигає це зробити.

— Намагаюся у вихідні по максимуму і приготувати, і прибрати, – каже вона, – але все одно все не передбачиш, та й вихідні іноді трапляються робочими, іноді треба до обумовленого терміну доробити, тоді і в суботу з неділею їдемо, і затримуємося.

З недавніх пір в трикімнатній квартирі подружжя оселилася і невістка Юлія з двома онуками. У сім’ї сина півроку тому виникли складнощі: син залишився без роботи, житло було орендоване, а онуків У Галини Сергіївни двоє: дівчинки двійнята, 2 роки і 10 місяців їм зараз.

— Ну що поробиш, жити на щось треба, – розводить руками Жінка, – запросили сина з сім’єю до себе, кімнат же 3. Але дівчата маленькі, вони з батьками в одній живуть, благо, що вона велика. Домовилися, що допоможемо, поки вони не стануть на ноги. Молоді збирали на своє житло, але те, що дітей відразу двоє зʼявилося, з колії, звичайно, вибило їх.

Домовилися, що комуналку платитимуть навпіл, на харчування скидатимуться. Коли син почне заробляти знову. Юля до декрету не працювала офіційно, їй взагалі тільки 23 роки, заміж за сина Галини Сергіївни вона вийшла в 18.

— Запропонували синові з нами працювати – відмовився, – зітхає Галина Сергіївна, – ну це його справа. Два місяці вдома сидів, у пошуках. Тепер “запрігся” на вахту, також на будівництво, там буде в складних умовах 2 місяці, потім місяць вдома, потім по колу. Розраховує, що після третьої вахти вони точно двокімнатну зможуть взяти в іпотеку. Але до того ще скільки часу потрібно, а стільки я не витримаю. Точно не витримаю.

Поки син сидів удома, Юля, в подяку свекрам за те, що ті їх виручили, хапалася за будь-які домашні справи: дівчатка у неї спокійні, грають удвох, майже немає примх, вже користуються горщиком, добре їдять.

— Приїжджали, – згадує Галина Сергіївна,-а на столі гаряча вечеря, в холодильнику перше, щось на сніданок для нас приготовано. У квартирі чистота, порядок. Вранці залишалося тільки бутербродів з собою взяти, ну або щось готове в контейнер упакувати. А як син поїхав, все змінилося.

Тепер Юля миє тільки свою з доньками кімнату, готує тільки собі і їм, якщо свекруха не вимила посуд вранці, то невістка до нього не торкається, просто акуратно відсуває в бік. Про готові вечері, і сніданки “тільки упакувати”, залишається тільки згадувати.

— Спочатку Юля якось пояснювала, мовляв, дівчатка вередували, поводилися погано, вона не встигла нічого, а потім маску скинула остаточно. Приїжджаю – вдома безлад, на кухні – гора посуду, їсти нічого, – хитає головою Галина Сергіївна.

Одного разу свекруха не витримала, без надриву і криків спокійно спробувала поговорити з невісткою: живете у нас, ми весь день працюємо, приходимо пізно, не могла б ти як раніше хоча б готувати, адже неважко ж, раніше ж ти це робила.

— А я зобов’язана? – встала в позу невістка – – на всю юрбу готувати, за всією юрбою прибирати? Раніше робила, Ваш син був удома, з дівчатками мені допомагав. Я в декреті сиджу, а не домробітницею у вас працюю. Так, ми тут живемо, але на комуналку і харчування ми скидаємося. Чому я повинна за вами тарілки мити? Мені турбот з дітьми вистачає. Вам важко чи вранці вимити дві чашки і дві тарілки? Ви залишаєте срач, а я повинна мити і чистити?

— Нахаба, – вважає сестра Галини Сергіївни, – скидається вона, ага. Комуналку платить. А то, що Вас з чоловіком двоє і вас весь день вдома немає, це як? Хто світло витрачає, воду ллє і все інше? На харчування теж навпіл? Нормально, враховуючи, що їх більше. Навіть коли сина немає, їх троє! І це я вже не кажу про те, що квартира ваша, живуть просто так. Ось допомогли, називається. Хоч би совість мала, так говорити!

Бачить же, що ви втомлюєтеся! А нічого, що її діти не тільки в одній кімнаті цілий день сидять? І гуляти ходять, і ванною користуються і в передпокій пісок тягають на черевиках? Важко борщу наварити і картоплі насмажити? Від неї ж вишукувань ніхто не вимагає.

— Що ти! Вона мені заявила, мовляв, а як раніше ми обходилися, коли вони жили окремо, локшину швидкого приготування і кефір з булкою на роботі їли в обід? Ну і порадила згадати і повернутися до старих звичок. Мовляв, що змінилося? Раніше ж я приїжджала і вставала до плити, і посуд мила ввечері і все інше, – обурена Галина Сергіївна.

Чоловік не витримав, подзвонив синові і попередив, що якщо невістка продовжить так до них ставитися, то може шукати собі орендовану квартиру, не чекаючи приїзду чоловіка з вахти.

— Ну син Юлі подзвонив, а що толку? Він звідти просить нас хоча б його дочекатися, але сил моїх немає вже бачити обличчя Юлі, ходить по квартирі – обличчя цеглиною, королівна, в декреті, нікому нічим не зобов’язана, – каже Галина Сергіївна – ще місяць до приїзду сина, де взяти терпіння?

Що думаєте? Невістка дійсно знахабніла? Або свекруха багато хоче, раніше вона обходилася без допомоги Юлі, а тепер вважає, що знайшла прислугу? На чиєму ви боці?

КІНЕЦЬ.