Я про це дзеркало мріяла десять років. Я так довго відкладала на нього гроші. Як ти міг? Ну не вмієш це діло робити, то не треба було і братися!, – сказала з плачом моєму сину мама Уляни. Я дитину ледь заспокоїла. А ввечері подзвонила, сказала “свасі”, що віддам все до копійки, тільки ноги мого Данила в них не буде. Після цього лити сльози почала вже її дочка Уляна. Така ситуація неприємна вийшла. Але я не розумію, хто ж тут винен і повинен відшкодувати гроші за цю її “мрію”?

– Я про це дзеркало мріяла десять років. Я так довго відкладала на нього гроші. Як ти міг? Ну не вмієш це діло робити, то не треба було і братися, – сказала з плачом моєму сину мама Уляни.
Я дитину ледь заспокоїла.
– Мамо, позич мені ці чотири тисячі. Я хочу віддати. Почуваюсь винним перед ними, – сказав мені син.
Моєму сину 20 років. Живемо ми в селі. Окрім Данила у мене є ще двійко діточок, але вже від іншого чоловіка, бо з першим ми розлучилися.
І ось мій Данило вже майже два роки зустрічається з дівчиною з нашого ж села – Уляною.
Хороша вона дівчина, нічого не скажеш. І ми і майбутні свати живемо з середнім достатком. Так скажу, на хліб з маслом хватає і вже добре.
Данило мій вже до Уляни додому ходить, як до себе.
Я спершу заперечувала, бо ще не шлюбовані, але молоді мене не слухають, кажуть, що так зараз всі живуть.
Чоловік моєї “свахи” на місяць поїхав до своєї рідної сестри в Карпати, допомагати з будинком.
А ось сама сваха нарешті здійснила свою мрію і купила в коридор дзеркало на пів стіни.
Десь місяць часу вони з Уляною вибирали, і ось нарешті воно в них.
– Даниле, не можу чекати поки Вітя приїде від сестри. Прийди і вмонтуй те дзеркало, – сказала “сваха” до мого сина.
Мій син хоч і має 20 років, та вміє і ремонти невеличкі робити. Він нам і стіни вирівнював і навіть плитку у ванні клав. Ось він і погодився допомогти майбутній тещі.
І що б ви собі думали, десь за годину мій син повернувся додому сам не свій.
– Мамо, позич мені чотири тисячі, прошу!
Виявляється, коли він монтував те дзеркало, воно тріснуло, а моя сваха так завелася, що не могла спинитися. І плакала і вигукувала щось. А вкінці сказала, щоб Данило відкупив їй таке саме, бо це її мрія чуть не з дитинства.
Я ввечері подзвонила, сказала “свасі”, що віддам все до копійки, тільки ноги мого Данила в них не буде.
Після цього лити сльози почала вже її дочка Уляна.
Така ситуація неприємна вийшла. Але я не розумію, хто ж тут винен і повинен відшкодувати гроші за цю її “мрію”?
Мій Данило ще не такий господар, та й в кожного таке могло статися. Шкода мені дитину, але що робити не знаю…