Несподівано виявилося, що я вийшла заміж не за чоловіка, а за інфантильного хлопчика, який ставить свої миттєві бажання вище, ніж майбутнє сім’ї.

До весілля чоловік прикидався дорослою та адекватною людиною. Ми багато розмовляли, будували плани. Він погодився, що треба будувати фундамент для майбутньої сімʼї.

У нас із чоловіком немає свого житла. Спадщини ми не чекаємо, бо, по-перше, батьки ще молоді, що не може не тішити, по-друге, ми не єдині діти у своїх сім’ях. У мене ще є брат, а в чоловіка дві сестри.

Тому логічно, що треба збирати на квартиру. У наш час це зробити не так легко, тому що цінник на нерухомість задертий до космічних висот.

Звичайно, на якусь студію можна накопичити відносно швидко, але студія взагалі нічого не вирішить. Для сім’ї навіть із двох студія – це мало.

Я зараз про середньостатистичну студію, де площа нечасто перевищує тридцять п’ять квадратів. Все інше за ціною можна порівняти з одною.

А як на цих тридцяти п’яти квадратах ростити дитину? Та там з глузду можна буде збожеволіти, бо в квартирі навіть розійтися буде нікуди, все у всіх на увазі.

Тому треба брати нормальну квартиру, найкраще відразу двійку, щоб найближчим часом не боліла голова про розширення житлоплощі. Чоловік із моїми міркуваннями погоджувався, і я була впевнена, що ми одне одного зрозуміли. Якби все було інакше, ніякого весілля б не відбулося.

Але справжні погляди чоловіка життя відомі вже після шлюбу. Причому досить швидко – за півроку. Хоча недобре я стала помічати ще раніше.

Ми ще до весілля з’їхалися, винаймали квартиру. Після весілля було вирішено зняти скромніше житло, щоб платити якомога менше і більше відкладати на свою квартиру. Звісно, ​​це не єдиний шлях накопичень. Я переглянула наші витрати, дещо виключила, подекуди урізала, сума на місяць виходила суттєва.

Так, довелося трохи підтягнути пояси, але не можу сказати, що все було так сумно. Ми перестали ходити кафе та ресторанами, не користувалися щодня таксі, відмовилися від доставки готової їжі.

Одяг купувався не за бажанням, а за потребою. Я перестала ходити на манікюр та інші некритичні процедури. Чоловікові довелося відмовити від купівлі різних ігор.

Мені здавалося, що це не такі вже й великі гроші, адже ми не просто так заощаджували: ми збирали гроші на свою квартиру, де наша родина зможе почуватися спокійно.

Але вже через три місяці чоловік став потихеньку саботувати наші домовленості, правда, не показуючи це. То його друзі в бар покликали, але він присягався, що майже не витрачав гроші: його пригощали. То на таксі їздив, виправдовуючись тим, що дуже запізнювався.

Надходжень у нашу скарбничку від чоловіка ставало дедалі менше. Він відмовлявся тим, що премію не видали, друзям позичив грошей, на роботі щось скинувся.

Я в перший місяць повірила, у другий напружилася, а в третій уже переконалася, що чоловік просто всіма шляхами відмовляється від участі у накопиченнях.

Вирішила не ходити навкруги, а поговорити з чоловіком прямо. Питання ж не жартівливе. Виходить, що я на квартиру коплю, а чоловік поряд стоїть.

– Та мені набридло збирати на квартиру! Я хочу тут і зараз жити! І що ти так вчепилася у купівлю нерухомості? Он скільки людей живуть по орендованих квартирах – і нічого! Поступово накопичимо, а ти поводиться як одержима! – одразу завівся чоловік, тільки-но почув тему розмови.

Ми серйозно посварилися. Мені було незрозуміло, чому чоловік не сказав мені про свої думки одразу. Ми обговорювали, що потрібна своя квартира, він погодився.

– Я ж не знав, що ти змусиш відмовитись від усього, щоб на неї нагромадити! Ми не живемо, ми існуємо! Я хочу смачно їсти, розважатись і їздити у відпустку! – репетував чоловік.

Правильно, давай їсти, розважатися, радіти життю, потім народимо дитину в орендованій квартирі і кочуватимемо від однієї хати до іншої. Всі ж таки так живуть!

Що за інфантилізм? Свій будинок – це дуже важливо. Ми зараз можемо зробити ривок і нагромадити на квартиру, потім буде складніше. Підуть діти, та й вік не зменшується, і ціни на нерухомість зростають.

Чоловік вважає мене якоюсь фанатичкою, я його інфантилом. Не думала, що мій шлюб так швидко закінчиться, але добре, що різний погляд на життя так швидко розкрився.

КІНЕЦЬ.