20 років тому мені було 20 років і батьки сказали мені покинути їхній дім, заробити собі на житло самостійно. Я тільки почала працювати. Заробити на житло? Не смішіть. Я пішла з квартири батьків, 10 років – по чужих кутках, орендувала кімнати з господинями, заробляла. Працюю в іншій сфері, не по спеціальності давно. Змогла трохи відкласти грошей, думала брат квартиру. Не стає батька. Всім займалися лиш мама і я, хоча нас четверо дітей в родині, я найменша. Але решта люблять батьків лише на відстані. Ховали його ми з мамою, а нас четверо дітей. Мама вже потребує догляду. Винайняла квартиру, взяла маму до себе. І почалося те, що не описати словами. Я працювала по 10-14 годин. Коли б не повернулася, мама не знає, що приготувати їсти. Приготую, похвалить, що смачно. Я схудла вдвічі, мама ж у стільки погладшала. Вдень виспиться, вночі весела, активна – розмови, серіали, чаювання
20 років тому мені було 20 років і батьки сказали мені покинути їхній дім і будувати своє доросле самостійне життя, заробити собі на житло самостійно. Я вчилася на вчительку молодших класів, тільки почала працювати. Заробити на житло? Не смішіть.
Я пішла з квартири батьків, 10 років – по чужих кутках, орендувала кімнати з господинями, заробляла. Працюю в іншій сфері, не по спеціальності давно. Змогла трохи відкласти грошей, думала брат квартиру.
Але тут не стає батька. Всім займалися лиш мама і я, хоча нас четверо дітей в родині, я найменша. Але решта люблять батьків лише на відстані. Ховали його ми з мамою, а нас четверо дітей. Мама вже потребує догляду.
Звісно, я вибачила. Винайняла квартиру, взяла маму до себе. І почалося те, що не описати словами. Я працювала по 10-14 годин. Коли б не повернулася, мама не знає, що приготувати їсти. Приготую, похвалить, що смачно. Я схудла вдвічі, мама ж у стільки погладшала.
Вдень виспиться, вночі весела, активна – розмови, серіали, чаювання. Спершу я мовчала, мама ж. Потім почала просити не шуміти, мені рано на роботу прокидатися. Вона стала ще активнішою!
Квартира маленька, за два роки я не втримала нічого шарудіння, прання, нічних вечерь-сніданків. Ми жили на відстані з 17 моїх років, як я вступила в університет.
Чи мама і була вона такою або стала на старість, не можу зрозуміти, але мама ж, куди подітися. Інші всі заїхали далеко, сказали, щоб мама й квартиру, яка зараз в оренді, мені залишила – вони не претендують.
Себе мама вважає дуже культурною, інтелігентною. Спроби розмовляти з братом, сестрами закінчуються словами: чи можемо допомогти – так це вскладчину найняти доглядальницю. Але я ж знаю, що мама не погодиться.
Останнім часом самопочуття мами погіршилося, я зривалася з роботи, мчала на таксі, паралельно викликаючи швидку. Я тоді працювала у приватній компанії, і мені керівництво поставило умову: або ви на роботі, або доглядаєте.
Вийшла на пенсію, сиджу, доглядаю маму. Власної родини, чоловіка І дітей в свої 40 не маю. І ось думаю собі: невже весь світ на таку Божу милість, як прощення і любов до ближнього відповідає подібним чином? Так і має бути? Мама -це моя доля?