З того часу як баби Одарки не стало, її чоловік Микола жив одиноко, хоча й мав п’ятеро дітей.

Діти вже були дорослі, і щоб так не було самотньо чоловікові то до нього приїхав пожити онук, син старшої доньки.

Хлопець ніде не працював, і ще мав таку ж дівчину, обоє вони полюбляли оковиту, та й дід Микола, теж частенько зловживав.

Молоді люди своїх грошей не мали, тож багато чого брали у діда та й продавали чи обмінювали за біленьку.

Микола догадувався що внук носить все на пункт прийому металолому, тож чоловік ходив туди і все викупляв.

І так би й далі могло тривати, якби не приїхав середущий син і не поклав цьому край.

Онук зі своєю дівчиною швидко зібрали свої які не які речі і поїхали.

А дружина сина навела в хаті діда Миколи порядок.

Після того як чоловік надивився на онука то йому зовсім перехотілося навіть дивитися на оковиту.

Він взявся хазяйнувати, то й решту дітей до нього навернулося.

Вони ж не хотіли приїздити, бо чоловік як “нажлюкувався” біленької то говорив всякі небелиці.

А тепер можна було приїхати, посидіти спокійно з батьком та згадати давні часи.

-Ох, татку. Як добре, що ти хоч і на старість згадав, що маєш дітей.

Через деякий час онук теж одумався і взявся за розум, познайомився з хорошою дівчиною, одружився і уже виховує свого сина.

Джерело