З’їхала я від них у двадцять три роки. Сил більше моїх не було дивитися на мачуху! Але й це не допомогло

Моїй сестрі Юля мати, а мені вона мачуха. Маму я не пам’ятаю, бо її не стало, ще коли я була маленькою.

Квартира стала моя, та мого тата. У дитинстві про це я, звісно, не знала. Тато одружився, коли мені було три роки, ще через два, з’явилася моя сестра.

Батько, одружившись, розраховував на те, що в мене з’явиться мати. Юля, за словами тата, спочатку добре ставилася до мене.

Вона вішала йому локшину на вуха: нібито була б на сьомому небі від щастя, якби я стала її дочкою! Після весілля та появи Поліни, моєї сестри, мачуха перестала брехати та вдавати з себе святу.

Байдужість – ось що вона відчувала до мене! Полю любила, все їй спускала з рук. А мене пригнічувати, Юлі не дозволив тато. Вони неодноразово сварилися через це.

Пам’ятаю крики Юлі:
– Залишиш Поліну без сім’ї? То ти любиш нашу дочку?

– Свою дочку теж люблю! Або поводься прийнятно, або розлучення! Я з Поліною залишуся, не кину, — відповів їй тато.

Ставши старшою, я могла місяцями не розмовляти з мачухою. Жили ми в одній квартирі, мовчки ходили повз один одного. Нянею для молодшої сестри я не стала, лише завдяки батькові.

У мої вісімнадцять Юля вирішила, що коли я виросла, то мене треба контролювати. Щоб я в пелені не принесла.

– Нам і без того з тобою не зручно, ​​тож о десятій вечора, щоб була вдома! — вказувала мачуха.

– Ти мені не мати, і до свого дому я приходитиму тоді, коли захочу, і в пелені приноситиму так часто, як вирішу за потрібне.

З’їхала я від них у двадцять три роки. Сил більше моїх не було дивитися на Юлю! Тато вирішив допомагати мені матеріально, та з орендою житла.

– Що ти затіяв, вона вже здорова кобила, на ній орати можна, сама повинна дбати про себе! – біснувалася мачуха.

– Добре, – погодився з нею тато, – тоді квартиру продаємо, половину грошей віддаємо їй, собі беремо іпотеку!

Мачуха заткнулася!

А з’їхати я вирішила після чергового скандалу. Стаж моєї роботи перевалив за пів року, і я вирішила взяти кредит, та купити недорогу машину.

Запитувати ні в кого не стала, за порадами теж не побігла. Кредитувалась, друг допоміг із вибором машини. В мене бувша у вживанні “Мазда”.

Мачуха побачила, що я машину купила, розорилася:
– Ти в сім’ї живеш, про такі речі треба питати!

Поліна з татом – так, моя сім’я! Але, навіть у них я нічого питати не повинна. Якби надумала знести стіну між кухнею та вітальнею, то спитала б!

І не тільки в сім’ї, а й у будь-яких спеціальних організацій. А питати дозволу на покупку машини, мене ніхто не змусив би!

Працюю, кредит сплачую, мешкаю майже самостійно. Тільки тато сплачує сімдесят відсотків оренди. Із сестрою я щодня спілкувалася. Нині, вона живе у мене, сподіваюся, що тимчасово.

Поліні двадцять років, у неї з’явився хлопець. Мачуха вирішила, що поки Поліна навчається, то в неї не повинно бути жодного особистого життя.

Юля спробувала відібрати у Поліни телефон, щоб прочитати діалог Полі із її хлопцем. Двадцять перше століття, а мачуху понесло! Вони посварилися, Поля, зібравши деякі речі, приїхала до мене.

Зараз Юля воює із татом. Вважає, що вона має рацію, а до мене Поля втекла тільки, щоб її особистому життю ніхто не заважав.

Нібито Поля робить помилку, що вона може залетіти й зламати собі життя. Тато не може її переконати дати Поліні спокій.

Припускаю, що в нього вийде, а якщо ні, то Поля поки що залишиться зі мною, далі буде видно. Усіх вже мачуха допекла!

Через кілька років, коли я фінансово міцно стоятиму на ногах, квартиру розміняю, розв’язувати житлове питання.

Тато в курсі, він розуміє, що іпотеку не потягне через вік, тому він налаштовується на переїзд до області, де можна буде купити повноцінну квартиру за менші кошти.

А ось Юлі сюрприз буде! Поля відучиться на той час, працювати почне, або сама буде орендувати, або в мене поживе, видно буде, але сестру я не кину!

Слушно я міркую, чи, можливо не розмінювати квартиру?

КІНЕЦЬ.