– Ти вже зібралася, Катерино? Сумувати не будеш? – питає одна заробітчанка іншу, яка вирішила вже повертатися додому.

– Зібралася, – зітхає Катерина. – Залишилося лише подарунки докупити, та й все.

З роботи Катерина розрахувалася, їй буде не вистачати мудрих повчань синьйора Патриціо, якого вона доглядала останні 5 років.

Заробітчанки пішли в кав’ярню, такої доброї кави, як італійська, годі і шукати. І тістечко собі замовили.

Катерина посміхнулася і спіймала себе на думці, що за 20 років заробітчанства вона всього кілька разів дозволяла собі купити каву. Ну і що? Вона ж не за кавою сюди приїхала. Зате скільки грошей їй вдалося заробити за 20 років заробітчанства.

Поїхала Катерина в Італію в 40 років. Чоловік не хотів її відпускати, але і заробляти гроші не хотів, він вважав, що їм усього вистачає.

Катерина ж, на відміну від свого чоловіка, хотіла трохи більше мати. Бо одна стара хата, яка дісталася їм від бабусі – це далеко не те, про що вона мріяла.

Два сини Катерини на той час вже вчилися в училищі в місті, і вона вирішила, що поки діти не вдома, можна поїхати на заробітки.

Всі зароблені гроші Катерина складала. Вона в місяць отримувала тисячу євро, і максимум, що вона могла витратити на себе – це 50 євро на дрібні витрати.

– Катерино, і для чого ти ті гроші заробляєш, якщо витрачати не збираєшся? Ти б собі хоч на банкареллях якусь обновку купила, за євро-два, ну не можна ж так, – повчали її інші заробітчанки.

Катерина мовчала, а про себе подумала, що вона собі знає, на що гроші витратити, їй же житло потрібне, заради нього вона і гарує так важко.

Через 10 років Катерина додому приїхала, і неабияк усіх здивувала – купила дві однокімнатні квартири в новобудові і подарувала двом синам. Вважала, що виконала свій батьківський обов’язок.

Здавалося б, сини мали бути щасливими, що мама їх житлом забезпечила, і мали б дякувати, але натомість вони стали маму картати, що однокімнатна квартира – це дуже мало, і що їм з їхніми сім’ями в такому помешканні буде затісно.

Тоді, чи не вперше в житті, Катерині стало дуже прикро. Вона ж заради дітей на собі економила, хотіла їм допомогти, а вони не оцінили.

Після цього Катерина заприсяглася, що більше жодного євро на синів своїх не витратить. Повернулася ще раз в Італію, знову на всьому економила, але тепер уже заради того, щоб купити собі будинок.

Як тільки минуло 20 років заробітчанства, Катерина стала додому збиратися. Бачила вона, як це заробітчанство затягує, тому вирішила, що додому їде, аби ще встигнути трохи пожити в тому добрі, яке пристарала.

Як тільки додому повернулася, так відразу зайнялася пошуком будинку для себе. Знайшла шикарний особняк за містом, на два поверхи, з прекрасним садом біля нього.

Душа раділа у Катерини, коли вона споглядала всю цю красу. Вирішила вона, що було б добре в новий будинок входити зробити і синів з невістками покликати.

От тільки нічого доброго з цього не вийшло. Сини я подивилися на будинок, який він великий та просторий, то вирішили, що мама дуже неправильно грошима розпорядилася.

– Ти могла нам по трикімнатній квартирі купити за ці гроші. Навіщо тобі одній такий великий будинок, мамо? – став картати Катерину старший син.

– Себе, мамо, ти любиш більше, ніж нас, – каже молодший син.

Невістки своїх чоловіків підтримали, теж додали, що їхня свекруха – особлива заробітчанка, бо інші дбають про дітей, а вона – про себе.

Вечір не вдався. Сини пішли ображеними, а мама залишилася в своєму великому будинку засмученою, бо хотіла розділити радість з дітьми, а натомість вони її не зрозуміли.

А як ви вважаєте, сини праві – Катерині не варто було купувати для себе такий великий будинок? Чи вона заслужила?

Джерело