Звати мене Орися, мені 47 років. Поїхала я закордон. Вперше у Венецію на заробітки. Почала життя там з нуля.

Поїхала до подружки, а чоловіка та дитину залишила вдома. Дівчинці уже 14 років. Скоро випускний, то ж, думаю потрібно підзаробити грошенят.

Чоловік не схвалив мій вибір з поїздкою. Тому не просто було, але я подала на розірвання шлюбу. Розійшлися.

У Венеції мені захотілося побудувати своє особисте життя.

Я працювала у сеньйора Теодора. Він проживав сам. 77 років йому. Любить розповідати про своє життя і уже почав свататися до мене.

Як тільки я розповіла, що з чоловіком не живу разом, так одразу він почав до мене іншу розмову.

-Моєї жінки уже немає у цьому світі. Я її дуже любив. Але я ще б хотів собі знайти порядну жінку.

Я відреагувала на ці слова без бурхливих емоцій.

Борщ забулькав на плиті. Я пішла на кухню. Довго думала, що робити. Чи тікати вже від цього Сеньйора чи потім.

Довго дід сеньйор хотів мене захомутати. Але він мене все ж не цікавив.

-Я таких поглядів по відношенню до себе від нього зовсім не чекала.

-Насиплю вам борщу та й піду. Добре?

Та сеньйор сказав:

-Ти ще пошкодуєш, що відмовила мені.

Ясна річ, я не сперечалася з ним.

Але повертатися більше не хотіла. Звільнилася. І пішла шукати іншу роботу.

І чому мені так не щастить з цими заробітками.

Джерело