Свекруха заявила, що їй потрібний ремонт у квартирі. Хто його має сплатити? Звичайно ж, улюблений і єдиний син, якого вона одна ростила, годувала, ночей не досипала, шматка не доїдала.

А те, що у сина своя сім’я є, свої потреби, маму не стосується. У неї необхідність – ремонт треба терміново, а в мене так, забаганка.

Ми із чоловіком живемо вже шість років. Чотири роки тому зʼявився наш син, зараз він вже ходить у садок, а я вийшла на роботу, тож працюємо ми з чоловіком обоє.

Після декрету довелося шукати нове місце, тому що минула контора не пережила “бурхливих вод шторму”, та збанкрутувала.

З роботою було непросто. Вакансій багато, але або не моє, або каламутні умови, або зарплата маленька. Абияк знайшла гарне місце, але все одно сумнівалася.

Робота знаходиться дуже далеко від дому. Мені з трьома пересадками їхати близько години у кращому разі. А якщо по пробках чи автобуса довго немає, то всі півтори години.

Але цей варіант був єдиним прийнятним, тому сильно крутити носом не було варіантів, я вийшла на роботу.

Якщо автобусів довго не було або в них неможливо було впхнутися, то зриватися та забирати дитину з садка доводилося чоловікові.

Незручно, але що вдієш. Такої зарплати я більше у вакансіях не бачила. Та й умови були хороші, але ось відстань…

Доводилося дуже постаратися, щоби встигнути забрати дитину, забігти в магазин, приготувати їжу, щоб усіх нагодувати. Часто я нічого не встигала.

Пів року тривали ці муки, доки чоловік не запропонував відкладати на машину. Сказав, що йому якраз запропонували хорошу роботу, тож зарплата в нього побільшає.

Зрозуміло, що без кредиту ми накопичуватимемо дуже довго, тому було вирішено назбирати половину суми, а половину взяти вже в кредит.

Стали ми збирати, на це пішло ще близько пів року. Збирали затято, відкладаючи кожну копійку, надто хотілося свою машину, яка вирішить багато проблем.

Чоловікові довелося працювати більше, щоби добре зарекомендувати себе на новому місці. Тому тепер, коли я не встигала, онуку доводилося забирати свекрусі.

Вона бурчала, що їй незручно далеко до нас їздити, але все одно допомагала. Як виявилося, не безоплатно, і нещодавно нам раптово висунули рахунок.

Ми з чоловіком вже накопичили обумовлену частину на машину, коли свекруха заявила, що їй потрібний ремонт у квартирі. Минулий робився десять років тому і вже потребує поновлення.

Якби справа була тільки в зміні шпалер, я б промовчала. Але свекруха хотіла масштабних змін, із заміною сантехніки, плитки у санвузлі та зміною підлог.

Весь ремонт вже обходився в копієчку, а я припускала, що це лише початок. Адже на тлі свіжого ремонту старі меблі свекруху не влаштовуватимуть.

Але ці далекосяжні плани вона нам поки що не озвучувала, мабуть, вирішила нас “тішити” поступово. Спочатку ремонт, потім меблі, а згодом, швидше за все, буде і побутова техніка.

Робити ремонт свекруха передбачала за наш рахунок. Бо коли я спитала, звідки в неї такі гроші, вона здивовано сказала, що в неї немає грошей. Натомість є у нас.

Про те, що ми відкладаємо на машину, вона знала. Та ми й не робили з цього якоїсь таємниці. Але свекруха вирішила, що машина – це дурощі, причому мої. А ремонт набагато важливіший.

– Мільйони людей їздять спокійно громадським транспортом і не скаржаться, – заявила вона мені.

Ну, так мільйони людей живуть зі старим ремонтом і теж не скаржаться. Тут її приклад виглядає якось непереконливо. До того ж машина мені потрібна не як примха, а як необхідність.

Я зможу не мерзнути на зупинках, не чекати на автобус, зможу дитину з садка забирати та не тягнути на своєму горбі пакети з продуктами, вибиваючись з сил.

Але для свекрухи це були слабкі аргументи. Вона примовляла, що вона якось жила без машини, і нічого страшного з нею не трапилося, а я просто ледащо.

Я чоловіка попередила, що якщо він ризикне віддати мамі на ремонт накопичені гроші, то буде дуже велика сварка, можливо, навіть розлучення.

Я останні пів року живу мрією про свою машину, і я не готова віддавати накопичені заощадження на втіху свекрухи. Зрештою, там є і мої гроші.

КІНЕЦЬ.