— Мамо, я не хочу, щоб той дядько став моїм татом. Він якийсь нерішучий. У нього шоколадка в гаманці лежить, він її мне, мне, а мені дати не хоче. Я ж бачу, що він мені її приніс. А ще у нього шкарпетки із запахом. – сказав не подумавши шестирічний Дмитро, розглядаючи нового гостя.

Ірині так соромно стало за сина. Вона взяла його за руку та вивела на кухню та запитала:

— Чого ти так мене ганьбиш?

— А що я такого сказав? – намагався знайти правду хлопчик.

У мами не було часу на пояснення, тим більше у кімнаті чекав гість, перед яким потрібно було вибачитися. Вона тільки сказала:

— Побудь тут і почитай ось книгу, яблука поїж…

Жінка повернулась у кімнату, де чоловік розглядав журнал, який лежав на столі. Видно було, що йому теж ніяково. Ірина звернулась до нього з такими словами:

— Петре, дитина проти наших з тобою стосунків, тому нам краще їх не починати.

Чоловік мовчки взувся та пішов.

Мати ще довго говорила з сином, будувала плани на майбутнє, тільки Дмитро знов їй нагадав про свою найбільшу мрію:

— Мамо, хочу сестричку, щоб у неї було таке ж волосся, як у тебе.

На що жінка знов відповіла:

— Для цього потрібен тато, ти ж знаєш.

— Знаю, але того дядька я не хочу, – недовірливо згадав син.

— Я тебе почула, його більше у нас вдома не буде.

Ірина була не проти вийти вдруге заміж, тим більше, що синок просив сестричку. Тільки потрібного кандидата не було. Попадались тільки якісь всі або одружені, або з поганими звичками, або непутящі.

Першого чоловіка Ірина поховала кілька років тому та переїхала до іншого міста. Тут вона для всіх була чужою, тільки сестру знала. Саме вона допомогла їй влаштуватися на роботу, а житло їй виділило підприємство.

І ось, одного вечора прибігла до Ірини сестра з новиною, що знайшла їй чоловіка.

— Завтра підемо знайомитись, я про все домовилась. Він знає, що ти сама з дитиною. У нього є будинок, велике господарство тільки жінки немає.

— Добре, –  погодилась та наступного дня ми пішли знайомитись.

Ще не встигли зайти у двір, як той Іван давай все показувати та розказувати. Його не можна було спинити:

— Тут у нас кури, качки, а там свині. Зробимо огорожу, купимо велосипед Дмитру, нехай у дворі катається. У нас господарство і будинок великий, все тут є. Сестра казала, ти працюєш? Нічого, звільнишся, будеш на ринку м’ясом торгувати, мені допомагати.

— Тобто, – перепитала Ірина, – як на ринку? Я не хочу на ринку торгувати, я не вмію і це не моє. А на гуртки Дмитра водити?

— На які гуртки? Вони йому непотрібні. Підросте, відразу до школи піде, вона хоч далеченько звідси, але нічого, справимось.

Ірина твердо сказала, що заміж за Івана не піде, на що сестра образилась. Увечорі жінка думала, що правильно вчинила. “Ось сестра нас звела, потім все життя їй бути вдячною, м’ясо так давати… А що, гарно вона все спланувала. Ні, не хочу серед свиней, курей та качок жити. Ходити у тому, що є. Там навіть сусіди через п’ятсот метрів, нікуди не підеш і магазин далеко. Не таке собі життя я хочу”.

Ірина не раз говорила з Дмитром про майбутнє та його мрію мати сестричку.

— Тільки, синку, кандидатів достойних немає. Давай будемо вдвох жити і довіримось долі. У нас ще все попереду і тато тобі знайдеться, і сестричка буде…

Джерело