Через мене скасувалося весілля мого сина і наречена пішла від Василя. Хочу зрозуміти, де я не права і почути поради від добрих людей.

Я вже не молода, маю 67 років, на пенсії. Не працюю, живу разом з дорослим сином Василем у Франківську на орендованій квартирі. Свого житла у нас немає, так вийшло, що сина я ростила одна, а спадкове житло обійшло нас з усіх боків.

Васильку 38 років, він ніколи не поспішав з одруженням, то вчився, то їздив за кордон у пошуках кращого життя, але повернувся до мене. Та кілька років тому він зустрів Олександру, на 7 років меншу за себе.

Зустрічалися вони майже два роки, і весь цей час син не знайомив її зі мною, не хотів, бо попередні кілька жінок після знайомства зі мною чомусь згодом припиняли з Васильком взаємини, хоча я ніколи не втручалася у стосунки сина.

Отже, ці два роки син бувало залишався у неї, але до нас Александру ніколи не приводив. Та коли вони недавно подали заяву на розпис, бо дізналися, що стануть батьками, Василько привів Олександру знайомитися.

Дівчина виявилася привітною та відкритою, багато жартувала і сміялася. Але потім вона запитала, чи надовго я приїхала в гості. Я в першу мить розгубилася, але потім сказала, що не в гостях, а живу тут із сином.

Вираз обличчя Лесі після цих моїх слів одразу змінився, вона знітилася і уточнила, чи я маю на увазі саме цю орендовану квартиру. Я підтвердила.

Залишок вечора пройшов начебто непогано, без напруги, в приємній атмосфері, і я заспокоїлася. В цілому, як я сказала вже, дівчина мені сподобалася.

Через тиждень Олександра скасувала весілля. Василь не говорив зі мною кілька днів і майже не виходив з кімнати. Потім я все ж розговорила сина і дізналася, що дівчина вирішила народити малюка, а ось мого сина попросила заяву забрати. Сумно.

Сумно ще й тому, що це не вперше, коли жінки з ним розривали стосунки зі словами: «Ти дуже хороший, але як ти бачиш наше життя далі?» Чому всі так негативно дивляться на життя з мамою чоловіка?

Ті дівчата, які, як ця Леся, мали своє житло, не хотіли в комплекті з чоловіком отримати до себе жити і свекруху. А ті дівчата, які самі жили на орендованому, казали, що оплачуючи дві квартири зібрати на свою не вийде ну ніяк.

А жити сама і винаймати житло тільки на пенсію я не зможу, і син це розуміє. Ось таке замкнуте коло виходить.

Ні, Василь мене не дорікає, але ж я бачу, що йому дуже важко, він Лесю мабуть справді покохав. Я не знаю, скільки ще проживу, може, 10 років, а може і 15 чи 20, скільки йому тоді буде?

Кому буде потрібен чоловік у віці 45-55 років, який живе на орендованій квартирі? Чи зможе він потім сам жити або одружитися в таких літах? Але що мені робити? Я ж не можу взяти і зникнути, але й так псувати життя синові не хочу.

Хоч бери і закордон кудись подавайся, але справа в тому, що з мене вже робітниця ніяка, здоров’я і роки беруть своє. Можливо, мені тут підкажуть якесь раціональне рішення. Буду дуже вдячна.

Джерело