Тут до мене лист прийшов, – затяжним голосом сказав мені декан, – від вашої, як я зрозумів, бабусі. Я хочу щоб ви його також прочитали. Окрім нас про нього ніхто не дізнається. І як би вам від цих слів не було гірко, ви маєте знати, що вона за людина. Я приблизно розумів, що в листі щось не дуже хороше, але те що я дізнався, перевернуло мій світ. Я таки здобув вищу освіту і став затребуваним юристом. І ось недавно бабуся знову зі мною зв’язалася, але цього разу просити пробачення, а після і допомогу
– Тут до мене лист прийшов, – затяжним голосом сказав мені декан, – від вашої, як я зрозумів, бабусі. Я хочу щоб ви його також прочитали. Окрім нас про нього ніхто не дізнається. І як би вам від цих слів не було гірко, ви маєте знати, що вона за людина.
Я приблизно розумів, що в листі щось не дуже хороше, але те що я дізнався, перевернуло мій світ. Я таки здобув вищу освіту і став затребуваним юристом. І ось недавно бабуся знову зі мною зв’язалася, але цього разу просити пробачення, а після і допомогу.
Мама виховала мене одна. Заміж вона так і не вийшла. Коли я був трохи старшим, мама розповіла історію моєї появи на світ, а найважливіше, відповіла на запитання, чому одна жінка в яскраво-жовтій хустині так часто приходила під наш будинок і махала руками в сторону мене і мами.
Мій тато мав сім’ю, де була дружина і двоє дітей. Але якось в них з мамою закрутилося. Я нікого не винив і не збираюся. Через деякий час на світ з’явився я. Мама, наскільки я знаю, ні на що не претендувала. Вона дуже мене любила.
Але бабуся, мама мого тата, не давала нам ще довго спокою, бо як то так Юля могла вчинити.
Заміж мама не вийшла, всю себе мені присвятила. Я гарно навчався в школі, а після закінчення вступив на юридичний факультет.
Мене прийняли, але ледь не в перший день мене викликав до себе декан.
Виявляється, моя бабуся, якщо її так можна називала, написала декану, що я не достойний в них навчатися, бо моя мама так вчинила з їхньою родиною. (це я написав вам лояльно, бо пряма мова така, що мені за цю жінку просто соромно).
І сам декан був в подиві від написаних слів, але цього листа окрім нас ніхто більше не читав.
Я закінчив навчання, створив сім’ю. В мене хороша і улюблена робота, я адвокат.
І ось недавно зі мною зв’язалася одна жінка. Так, це була моя бабуся. Перше, що вона зробила, так це попросила пробачення, а потім і допомогу. Виявляється, старший її онук обкрутив її на хату. Переписав все на себе і якби мав її утримувати, але тепер передумав.
Я навіть не думаючи їй відмовив.
– Лист, який ви присилали декану? Ви ж пам’ятаєте?
Бабуся опустила очі, і нічого не відповівши пішла…
Чи правильно я вчинив? Чи потрібно було пробачити і допомогти, вона ж покаялася?