Свекруха вважає, що її доньці не пощастило, а я думаю, що чоловікова сестра просто недоумкувата! Віра сама дозволяє ноги об себе витирати, і все заради грошей! Тож нехай далі терпить!

У чоловіка сестри, Антона, є власний бізнес. Він не мільйонер, а тисяч шістсот, якщо не більше, на місяць має.

Для нашої глушини це неймовірне багатство! Стосовно глушини, я звичайно перебільшую, але, десь сто тисяч населення в нашому містечку є. Знайомих людей із доходом, як в Антона, небагато.

Є в Антона син від першого шлюбу. Владислав весь час кочує від батька до матері. Тут поживе, там поживе, всіх дістане, і знову все спочатку.

Хлопцеві зараз чотирнадцять років, але він відбитий на всю голову, хоч так про дітей і недоречно говорити!

На мій погляд, по ньому психіатр, та спецінтернат плачуть! Антон бачить, що у його сина є проблеми, але вважає, що Владислав переросте! Думку матері на проблему підлітка я не знаю.

Віра живе у квартирі Антона. Там же і Владислав має свою кімнату. Віру аж трясе, коли вона дізнається, що пасинок їде до них на місяць-другий.

З одного боку, я її розумію, бо витівки Владислав вигадував бридкі! Останній раз він помочився в її акваріум! Іншого разу, прийшов з прогулянки, коли Віра підлогу помила.

Вона попросила, щоб він взуття зняв, але Владислав демонстративно у взутті пішов до Віриної спальні, заліз на їхнє ліжко, та почав на ньому стрибати прямо у взутті!

То став на карачки й почав імітувати собачий гавкіт, а потім копнув Вірину собаку! Ще, показував їй п’яту точку!

Якщо коротко, то Владислав — ще той подаруночок! На нього постійно скаржаться у школі. Він зібрав собі подібних, та знущається з тих, хто не може дати їм відсіч.

Навіть, декілька разів приходив із запахом! Почав балуватись тютюном, вчитися не хоче! Коротше, – повний набір!

Віра любить мені про це скаржитися! Скільки разів її бачила, рівно стільки ж разів слухала її скарги:

– Влад знову… Антон лаяв, не покарав… Сил немає… Плакати хочу… Коли ж він до матері піде?

Тисяча відсотків, що якби не дохід Антона, то Віра давно б пішла з цієї богодільні! Але вона живе, терпить, та скаржиться!

Свекруха теж перебуває у клубі скаржників. Чоловікові дзвонить постійно, поривається про бідну та нещасну Віру йому розповідати. Чоловіка це давно дістало! Він з Вірою кілька разів навіть сварився!

– Розлучайся! Твій же чоловік тебе ні в що не ставить, а чому його син повинен тебе поважати? Іди від Антона, житимеш спокійно, бо нервові клітини не відновлюються!

Але Віра так не хоче! Їй треба, щоб і Антон при ній залишився, і щоб пасинок якось випарувався, або жив тільки в матері!

Тільки думка і бажання Віри нікого не хвилюють, та вона й сама не знає, чого хоче!

– Жити спокійно! — неодноразово вголос мріяла Віра.

Так що з Вірою ми намагаємося не бачитися. Коли мені телефонує свекруха, ми все потрібне обговорюємо швидко, а її спроби розповісти щось новеньке про витівки зятевого сина, я припиняю відразу!

Свекруха, до речі, із зятем якось провела розмову, але отримала жорстку відсіч: не її це справа, нема чого їй носа пхати туди, куди не просять! З того часу вона тільки Вірі співчуває.

Я навіть не знаю, що повинен зробити Владислав, щоб Віра зрозуміла, що життя з чоловіком, який добре заробляє, не варте таких принижень і образ!

Що він має ще зробити? Напаскудити на середину обіднього столу? Неприємний підліток, та дурний і недалекоглядний тато!

Він з ним ще горя хапне, а Віра дурепа! Їй гроші важливіші за емоційне і психічне здоров’я? Удачі їй! Що можна порадити в такій ситуації, навіть не уявляю?!

КІНЕЦЬ.