У моїй трикімнатній квартирі живемо я, син з невісткою і моя молодша донечка. Чоловіка не стало рік тому. І ось я відчуваю, що я – тягар, мені це всі мої рідні, які живуть зі мною під одним дахом, дають зрозуміти.

Квартира наша з чоловіком чималенька: всі, хто тут мешкає, мають свої кімнати. Та невістку щось весь час  не влаштовує і Ольга пропонує роз’їхатися. Але як?

Квартира приватизована на всіх, і якщо її продати, купити всім навіть по однокімнатній, не вийде. Але якщо вони працюють і можуть заробити або взяти кредити, то я пенсіонерка з пенсією 4 тисячі гривень. З чого я собі додам на житло?

Та обстановка стає все напруженішою.

Дочці Іринці 26 років, заміж поки що не збирається, вірніше, ніхто гідний їй руки не пропонує. Через це вона засмучена і нервова часто, не хоче нормально спілкуватися.

Батьки невістки живуть у селі в приватному будинку без зручностей, от Ольга й підштовхує сина, щоби переселити і мене туди. Та  я категорично відмовилася. Я в квартирах ходжу чужих прибирати, хоч і на пенсії, та її не вистачає, а в селі я на що житиму?

І ось днями вже дійшло до того, що син із невісткою наполягають, щоб одна кімната була спільною: телевізор подивитися, посидіти з друзями, а дочка щоб перейшла до моєї кімнати.

Але ми з Іриною не згодні жити в одній, та ще й найменшій з усіх кімнат. Це дуже не зручно. Так тепер вони навмисне запрошують друзів і влаштовують галасливі посиденьки.

Так жити дуже тяжко, повірте. Вже хочеться тиші і спокою в моєму віці, особливо коли напрацюєшся. Була б у мене хоч дача, я переїхала б туди, але нічого, крім цієї квартири, у мене немає.

А як подумаю, що ще й Ірина вийде заміж і теж наполягатиме продати квартиру або віддати її частку в ній, так взагалі впадаю у відчай. Доведеться на старість років жити на вулиці, чи як? Який мені підкажете вихід?

Жаль, що в чоловіка вже нічого не спитаєш, а Роман у мене дуже мудрою людиною був. Сподіваюся на ваші поради.

Джерело