– Віро, давай продамо квартиру. Я в якусь скромненьку, навіть без ремонту переїду, головне, щоб сама. Я вже не можу. Ця обстановка мене нагнітає, – сказала я до невістки.

– Е, ні, продавати таку гарну квартиру мені не вигідно. Скоро діти підростуть ну і ви ж не вічні, – з іронією відповіла мені Віра.

Я після почутого пішла на кухню чай з меліси пити.

Я вже на пенсії. Чоловіка мого вже десять років, як зі мною немає.

Дочка вийшла заміж дуже вдало. В Нелі чоловік бізнесмен. Мають свій будинок, багато подорожують. До мене навідуються на свята, а останнім часом мене до себе кличуть, бо не хочуть зустрічатися з невісткою.

Я з самого початку знала, що не та вона людина, яка моєму сину потрібна.

За пів року Арсен сказав, що веде свою Віру до РАЦСу.

Я просила почекати трохи, придивитися до цієї жінки, але син почав казати, що я хочу їх розлучити і щоб не пхала носа в його життя.

– В нас любов, і тобі треба з цим змиритися, бо жити ми будемо з тобою.

Сама Віра з села. В батьків, моїх сватів, старенька хатинка. Ясна річ, що невістка в моїй трикімнатній почувалась наче принцеса з казки.

З перших днів вона командувала і сином і мною. Ні на що я не мала права. З кімнати виходила тільки, як щось дуже потрібно.

Спершу Віра подарувала чоловіку сина, а за три роки і донечку. Дітьми Віра особливо не займалася. Все говорила, що на гуртки в них грошей немає.

Я не раз давала, казала, щоб онучку на малювання завела, але Віра гроші брала, тратила на власні потреби, а діти росли самі по собі.

Як я не відмовляла сина, після появи дітей він в моїй квартирі прописав окрім дітей і саму Віру.

З того часу її характер ще більше змінився. Вона вже повністю поводилася в квартирі, як господиня.

Про те, що мені важко жилося, навіть писати не буду. Але я тоді ще не знала, що попереду ще більші випробування.

Син почав зустрічатися з якоюсь жінкою. Вони розлучилися, але Віра не перестала претендувати на мою квартиру.

Син переїхав жити до нової пасії, а я залишилася жити під одним дахом з колишньою невісткою і онуками.

Віра мене має за нікого. Чому саме я заслужила на таку старість?

Я просила Віру продати цю квартиру і купити дві окремі, щоб я спокійно собі жила. Але невістка на такий варіант вирішення проблеми не йде.

Дочка мене запрошує до себе, але лише на вихідні чи якісь свята, щоб я перепочила. Але я б хотіла назавжди до неї переїхати.

Але дочка навіть слухати про мій переїзд не хоче.

Як мені далі жити? Як домовитися з невісткою, яка тільки й чекає, коли я на небеса полину?

Джерело