Прямо на нашому з Микитою весіллі моя рідна тітка Віка зробила нам неймовірно приємний сюрприз.

– Дорогі наречений і наречена, – звернулася вона до нас, – у мене квартира моя порожня, я в ній практично не живу, бо працюю в іншому місті вже кілька років.

– Пропоную вам не поневірятися по знімних кутах, а жити в мене. З вас будуть лише оплата комунальних послуг, та символічна плата за оренду. У вас є день для того, щоб подумати.

Ми й години не думали. Ми відразу ж дали свою згоду, бо розуміли, що так вийде найекономніше. І на перший внесок з іпотеки ми зможемо швидко зібрати гроші.

Ми, буквально відразу після весілля, перевезли речі до тітчиної квартири. Вона нам все показала, ми віддали їй гроші за кілька місяців наперед. Це ніяк не вдарило по нашому бюджет.

Жили ми в тітчиній квартирі кілька місяців. Вкотре, ми заплатили оренду за пару місяців наперед. І, як з’ясувалося, ми поспішили це зробити.

Буквально за кілька днів, до мене приїхали бабуся та дідусь. Вони нам повідомили чудові новини!

– Внучко, – почала бабуся, – ми з дідом вирішили, що поїдемо жити в село. Ми там постійно жити будемо, бо не хочеться, щоб добротний будинок після ремонту дарма простоював.

– А тобі, – підхопив дідусь, – ми хочемо подарувати свою квартиру. Вам з Микитою там буде добре, тобі до роботи не так далеко буде.

Я була готова розплакатись від щастя! Я обійняла бабусю та дідуся, та щиро подякувала їм.

Наступного дня ми вирушили до нотаріуса. Від нього я вийшла щасливою володаркою власної трикімнатної квартири!

Увечері ми з Микитою почали планувати переїзд. З ним не мало виникнути жодних труднощів, бо речей у нас було не так багато. Ми вирішили, що у вихідні з’їдемо.

Я вже хотіла дзвонити тітці, але Микиті зателефонувала його мама. І він розповів Ганні Юріївні про наші плани.

Вона не розгубилася, почала довго щось пояснювати синові. Після розмови з мамою, Микита прийшов до мене. Він мав пропозицію.

– Послухай, квартиру ми все одно на кілька місяців вперед сплатили, – сказав чоловік. – А якщо ми з’їдемо, то гроші просто пропадуть. Мама тут попросила пустити сюди пожити Ігоря, мого старшого брата.

У будь-якому іншому випадку, я б насторожилася. Все-таки ніхто не знає, чого чекати від молодого хлопця, який житиме сам.

Така людина може й вечірки закочувати, та гостей запрошувати, майно псувати. Але у випадку з Ігорем можна було бути спокійним.

Він – ледар, якого не бачив світ. Він на жодній роботі, куди його влаштовувала Ганна Юріївна, довго не затримувався. Нині, він не працює взагалі. А влаштовувати вечірки йому просто ліньки.

Я погодилася пустити Ігоря пожити. Тітці я про це нічого не сказала.

Ми стали жити у моїй квартирі, вже почали звикати. Сюрприз я отримала, коли настав час платити за комуналку. Не лише наші квитанції я знайшла, а й ті, що мали прийти Ігорю. Я одразу ж сказала про це чоловікові.

– Розумієш, йому нема чим платити, мама попросила допомогти.

Я розлютилася, сказала чоловікові, що не утримуватиму його старшого брата. Він підтримав мене, але попросив допомогти цього разу. І я заплатила за всіма рахунками.

Коли настав час звільняти тітчину квартиру, я нагадала про це Ігорю. Мені здавалося, що він почне збирати речі, та швидко поїде до своєї матері. Але не тут то було!

– Я думала, ви нам квартиру віддасте, бо ми – рідня, – сказала мені свекруха. – Ти могла б зі своєю тіткою по-свійськи це питання вирішити.

Я чудово розуміла, що тітка відмовиться здавати квартиру братові чоловіка. Я й не казала їй, що ми когось туди пустили. Але оскільки Ігор не хотів з’їжджати, мені довелося зізнатися у цьому.

– Я квартиру за повною вартістю через агентство здаватиму, – сказала тітка. – Можеш так і передати своїм родичам. А взагалі, не варто так розпоряджатися чужою квартирою. Могла б мене попередити!

Добре, що тітка відхідлива. Вона пробачила мені швидко, навіть попросила мене з агентством поспілкуватися, та передати ключі від квартири.

А ось свекруха причаїла на мене злість. Вона намагалася навіть Микиту проти мене налаштувати, розповідала йому, яка я жадібна, та черства.

Добре, що мій чоловік розуміє все. Він став на мій бік, навіть допоміг мені остаточно загладити провину перед тітонькою. Він купив їй нову мікрохвильову піч. І після цього, родичка остаточно розтанула.

З тіткою я спілкуюся, а от свекруху, та її синочка Ігоря, я не бажаю бачити! До речі, вони теж не виявляють жодної ініціативи, та не приходять у гості.

До себе вони мене теж не звуть! Якщо вони думають, що я буду лити сльози, та ночей не спати від цього, то глибоко помиляються!

Мені байдуже! В мене є майже все, що потрібно для щастя! Майже, бо я тільки чекаю на малюка! А коли він з’явиться, щастя буде повним! Ось так!

КІНЕЦЬ.