Після останньої розмови з моєю мамою мені здається, що це я така жадібна і шкідлива, або у моїх родичів якісь надто великі запити. Більше схиляюся до другого варіанта.

Нещодавно всі родичі повстали проти мене. Все тому, що я не схотіла давати братові велику суму грошей. Зверніть увагу, не позичити, а дати просто так.

У нас у сім’ї ніколи не було якихось надмірностей. Ми жили доволі скромно. Наш батько був тяжко хворий і всі гроші йшли йому на ліки. Ми з братом усе розуміли й ніколи не вимагали у батьків нічого зайвого.

Коли ми виросли, брат забрав собі батькову машину, став на ній таксувати. Я нічого не мала проти. Я була лише рада, що брат знайшов можливість заробляти та забезпечувати себе. Згодом він так і не знайшов для себе іншої справи, вчитися не захотів, його дохід його цілком влаштовував, і брат нічого не хотів змінювати.

Брат одружився. Вони з дружиною почали жити із нашою мамою. На той час я вже вступила до інституту і жила у гуртожитку.
Пізніше у брата зʼявилася дитина, потім ще одна. Наразі його дружина чекає вже третього малюка.

Звісно, ​​зарплати таксиста не вистачає на забезпечення такої великої родини, тому наша мама віддає їм усю свою пенсію, але цього їм теж мало.

– Потрібно жити сьогоднішнім днем, – улюблена фраза мого брата у день зарплати.

У перший же день зарплати вони витрачають практично всі гроші на якусь нісенітницю, а потім циганять у родичів. Мати невістки, до речі, теж часто допомагає їм грошима та іноді привозить продукти. Мабуть, у мого брата з дружиною однакові погляди на життя та гроші.

Своєї квартири, як ви розумієте, у них немає. Вони так і живуть у квартирі моєї мами.

Щодо мене, то я обрала для себе інший спосіб життя. Ще у студентстві я намагалася підробляти, щоб забезпечувати себе. Я стала винаймати собі квартиру і перестала брати гроші у мами, потім сама стала їй допомагати. Адже та віддавала братові всю свою пенсію, собі не лишала жодної копійки.

Після навчання я знайшла роботу. У мене з’явилася мета накопичити на своє житло, тож я продовжувала багато працювати. Я бралася за будь-які підробітки, майже не відпочивала, багато в чому собі відмовляла. Ось мені залишилося накопичити зовсім небагато, тоді я куплю квартиру і зможу дозволити собі відпочити.

Я ділилася з мамою своїми думками. Мені здавалося, що вона мене розуміє, але все було трохи інакше.

Мій брат із дружиною вирішили, що жити в маминій квартирі їм із трьома дітьми вже буде тісно. Вони вирішили взяти іпотеку.

Проблема була в тому, що грошей на початковий внесок у них не було, а збирати вони просто не вміють. Ось вони й почали знову циганити гроші у родичів.

І тут мама сказала брату, що в мене є гроші, я на квартиру збираю. Він і прийшов до мене. Я йому чемно відмовила. Адже знаю, що назад я своїх грошей не отримаю.

– Як ти могла так вчинити з братом? Ви ж рідні люди! Твої племінники не мають власного кута та даху над головою. Як ти можеш спати спокійно? – обурювалася мама мені у слухавку після візиту брата.

– Я можу дати у борг, але брат мені гроші не поверне. Ніколи він мені грошей не повертав, а тут така велика сума. – пояснила я мамі.

– Ви ж родина. У сім’ї усі мають допомагати один одному просто так. Ти собі ще назбираєш, заробиш, а в нього діти. Та й взагалі, ти заміж виходити ще не збираєшся, можеш зі мною жити, а їм ці гроші потрібніші, – вже прямо нервувала мама.

– Я ці гроші заробляла для себе, а брату вже давно настав час самому забезпечувати сім’ю, а не займатися жебрацтвом – відрізала я.

Мама вмовляла мене допомогти брату, але я не збиралася просто так віддавати свої, чесно зароблені гроші.

Ох, скільки ж я тоді про себе вислухала. Мене назвали егоїсткою, жадібною та меркантильною. Хоч я й жила вже на орендованій квартирі, у мами все одно лежали мої деякі речі, і я іноді приходила до них у гості, залишалася ночувати. Мама заявила, що більше не хоче мене бачити у цій квартирі.

– Якщо тобі квартира дорожча за своїх рідних, то забирай свої лахміття та зберігай їх у себе. Та й нема чого тобі до нас ходити, у нас тут і без тебе народу багато, – заявила вона.

Було дуже прикро таке чути. Я завжди намагалася допомагати мамі, по можливості допомагала і брату, але вестися на це і давати їм гроші на початковий внесок я точно не збираюся.

Нехай розбираються зі своїми проблемами самі, більше жодної копійки від мене не отримають.

Отак допомагаєш близьким, а замість подяки вони тільки просять ще більше. Один раз відмовиш – станеш на все життя для них поганим.

КІНЕЦЬ.