З невісткою посварилася. Просто в пух і прах. За всі 7 років, що Ніна заміжня за моїм сином, це вперше. Але й так сказати, надто довго я мовчала. А я теж маю право висловитися.

Через що посварилися? Адже живемо окремо, до молодих я ніколи в життя не лізла, двоє онуків у мене. Старшому онуку 6 років і онучці 4 роки. А сварка вийшла в нас через цукерки. Точніше через те, що я на очах у невістки і сина онука цукеркою пригостила.

Думаєте алергія в дитини, а баба дурна я, на зло матері дитині цукерку сунула? Немає в онука жодних медичних проблем. А цукерку дійсно, на зло дала, демонстративно. Всупереч забороні матері.

У Ніни характер суворий, з таких вона, хто себе саму через день любить. Син живе, йому подобається, гаразд. Але і з дітьми Ніна проявляє, на мій погляд, зайву суворість. Карає за все, особливо хлопчика. Ні, не ображає фізично, але від цього не легше.

Місяць тому у внучки іменини були, мене покликали, прийшла з подарунком, сіли за стіл. Коли черга до торта дійшла, Ніна перед усіма по шматочку на тарілці поставила. Тільки Матвію нічого не поклала.

— Ніно, – кажу, – а що це мій чудовий онук без торта?

— А він покараний, – каже, – позбавлений солодкого.

І онук сидить насупився. І прикро, і маленький ще зовсім. Усі їдять, а йому дивитися? Спитала, за що таке покарання?

— Він забирав у сестри планшет і розбив його, – відповідає.

— Ніно, – кажу, – дитина ж, чого не буває. Ну розбив, давай я з пенсії куплю новий. Але карати сина їжею – це занадто.

— Їжею, – відповідає, – я його не караю. Усе, що за віком належить, він їсть: м’ясо, рибу, овочі, фрукти. А солодощі для здоров’я необов’язкові, от він їх і позбавлений.

Я обурилася. Синові висловила, якого біса він мовчить і сина рідного не захищає? Син сказав, що вони самі розберуться, а невістка прямо взвилася:

— У моєму домі ніхто не може заперечувати моїх методів виховання. Хлопчика покарано і крапка.

Я пішла, сил у мене дивитися немає. У її будинку? Будинок, між іншим, спільний у них із моїм сином. Потім ще із сином телефоном доручалася. Ніна, бачте, сина покарала на тиждень, ніхто ж не винен, що в цей тиждень у його сестри трапилося свято.

— Я таких методів не розумію, – кажу, – це для маленької дитини не покарання, а знущання. І ти, батьку, терпиш і ні слова не кажеш? Я ніколи не втручалася, не висловлювалася, але тут уже мовчати не можу.

Гаразд, посварилися, потім начебто нічого. Онукові дзвонила, обережно запитувала, пробачила його мама чи ні. Сказав, що пробачила. Днями синові з невісткою треба було до когось із друзів на урочистість іти. Попросили онуків залишити в мене на кілька годин.

Погодилася. Дітей привели годині о п’ятій після обіду. Молоді відбули, я чай посадила їх пити. З тістечками та цукерками. Дивлюся, онук цукерки не чіпає, сидить і старанно очі відводить від того, як його сестра лопає солодощі із задоволенням.

— Матвій, – питаю, – ти не хочеш цукерки?

— Хочу, – відповідає, – але я вчора штани нові порвав і мене мама покарала, сказала, тиждень буду без солодощів.

Тут я не витримала:
— Це в мами, – кажу онукові, – тиждень удома без солодощів, а в мене їж, скільки хочеш.

Узяв, з’їв. А ввечері, коли батьки за онуками приїхали, я пакет із солодощами додому їм стала збирати. Внучка цукерку попросила – я дала. Матвій стоїть при матері не просить, на неї поглядає. Ну я й підійшла, цукерку розгорнула і в рот онукові її поклала.

— Він покараний! – невістка аж завизгнула, – Він Вам не сказав хіба?

— Сказав, – кажу, – але в моєму домі ніхто не сміє заперечувати моїх методів виховання.

— Значить, – кричить, – не буде моїх дітей більше у Вашому домі. Ніхто не сміє втручатися в процес виховання. Тільки батькам вирішувати.

Налякала, у них то одне, то інше, свати далеко, я на допомогу з онуками часто приходжу. А не дасть онуків бачити – я знаю куди йти. У мене теж права є. Це я невістці й сказала, та ще й синові висловила, що живе із самодуркою і дітей власних не захищає.

— А Ви, – каже Ніна, – хочете, щоб ми не жили? Спите й бачите?
— Я, – відповідаю, – хочу, щоб над моїми онуками не знущалися. Штани порвав? Сину, згадай, ти штанів не рвав? Речей не кидав? Я тебе так карала? А що Ніна їх не б’є, треба дякувати? Ви взагалі при своєму розумі?

Невістка дверима об одвірок грюкнула, син ще зі мною деякий час намагався порозумітися. А що мені пояснювати, хіба я не права?

КІНЕЦЬ.