В моєї мами було щасливе заміжжя, адже їй попався хороший чоловік, але вона мала дуже недобрих свекрів. Та, за іронією долі, якраз вона їх і доглядала, хоча вони ніколи не любили її, але більше було нікому, тато сказав, що то не його робота. Надивившись на все, я пообіцяла собі, що ніколи з свекрухою жити під одним дахом не буду, але, після весілля, мати мого чоловіка дуже стала просити, щоб я таки перебралася до них
Я давно знала, що з свекрами жити ніколи не буду, адже дуже добре бачила, як мама все життя прожила з рідними батьками мого власного тата.
Так вийшло, що мама життя була домогосподаркою для всіх, хоча сама на роботу ходила, а у відповідь були лише докори та незадоволення суцільні з усіх сторін.
А вже вкінці мама й доглядала за своїми свекрами, батьками чоловіка, бо просто більше нікому було. І, як їй гірко не було, але вона повела себе гідно і до останнього все робила для них.
І коли я росла в нашій сім’ї, то завжди бачила стомлену й сумну свою матусю. Це закарбувалося в моїй пам’яті назавжди.
Тому, коли Вадим покликав мене заміж, я вже тоді добре знала, що він живе зі своїми батьками, але відразу йому сказала, щоб шукав нам житло, бо я, щоб там не було, але жити хочу окремо.
Та в день весілля до мене підійшла його мама, моя свекруха Тетяна Михайлівна. Вона так по доброму обійняла мене наче свою рідну доньку та стала вмовляти, щоб я жила разом з ними.
Свекруха так гарно розповідала мені, що має єдиного сина, вони з чоловіком все життя лише для нього старалися в усьому. Хоче жити з ним поруч, няньчити наших діток, своїх рідних онуків. Мати чоловіка обіцяла допомагати мені у всьому, ніколи не докоряти, і недоброго слова в їхньому домі я не почую.
Але я відмовила їй відразу, адже вже давно спланувала, що з чоловіком маємо жити окремо і все. Я ніколи не забуду маминого життя, і сама такого не хочу.
Я розумію, що спочатку все у всіх добре, але дві сім’ї під одним дахом вжитися ніколи не зможуть.
Мої свекри трохи таки ображалися на мене, після того, довго не телефонували мені, просто ігнорували, не кликали в гості й до нас самі ніколи не йшли. Та згодом змирилися, зрозуміли мене.
Зараз у нас вже є своя власна квартира, двоє діток та дуже добрі відносини у мене з батьками мого чоловіка.
Ми тепер ходимо одне до одного в гості, допомагаємо у скрутну хвилину рідним своїм. Ми гарна і дуже дружна родина, якраз в цьому всі заздрять нам. Серед усіх моїх знайомих, у мене найкращі відносини зі своєю свекрухою.
Але я впевнена, що цього б ніколи не було, якби ми жили разом. Хіба я не права? От ви знаєте такі сім’ї, в яких невістка з свекрухою під одним дахом живуть і мають гарні відносини? Хіба так буває?