Рита з Семеном розлучилися лише через два роки сімейного життя. Вони зовсім не підходили одне одному за темпераментом та ставленням до життя. Семен був досить владним і хотів, щоб його дружина слухалася.

Але Рита була норовливою, і підкорятися своєму чоловікові не збиралася. Якщо вона хотіла зустрітися з подругами, то зустрічалася, незважаючи на обурення та навіть погрози чоловіка.

Цілих два роки вони намагалися підлаштуватися одне під одного, але нічого не вийшло. У результаті розлучилися зі скандалом.

Після розлучення Ріта видихнула спокійно. Вона нарешті була вільна і могла робити все, що захоче. Від спільних друзів вона дізналася, що колишній чоловік знайшов собі нову “іграшку” – тиху та забиту дівчину з села. Але Ріті було байдуже, особисто вона не збиралася найближчим часом потрапляти до мережі під назвою шлюб.

Семен же одружився. І невдовзі в нього з’явилася донька. Про це Рита також дізналася від друзів. До колишнього чоловіка, крім роздратування, вона нічого не відчувала, тому ця інформація їй була не важлива.

А за півроку після появи доньки, Семена не стало. Він завжди намагався здаватися брутальним, таким собі альфа-самцем. Ось і вирішив собі придбати мотоцикл, щоб ганяти на ньому містом. І наганявся. Він і машину не дуже добре водив, а коли сів на мотоцикл, мабуть, зовсім дах знесло.

Загалом, не впорався він із залізним конем та потрапив в аварію. Загинув одразу ж. Коли Рита дізналася, у душі щось тьохнуло. Все ж таки вони колись були близькі, і нехай їхнє життя не склалося, такої долі вона нікому не хотіла.
На похорон вона поїхала. Порахувала, що має попрощатися, вшанувати пам’ять.

Батька у Семена не було, була лише мати, з якою Рита майже не спілкувалася. Але все ж таки підійшла до неї висловити свої співчуття.
— Як же я тепер? — промовила колишня свекруха. — Ще й у своїй квартирі Сьома прописав цю дівку!
— Ви про його дружину? — уточнила Рита.

— А про кого ще? Прикидається тихо, а сама, мабуть, і рада, що чоловіка не стало! Тепер заживе в його квартирі!
— Але ж у них є донька, звичайно, вона там житиме, — намагалася навчити жінку Рита.

— Це ще треба було б довести, чи дочка його! Він же такий наївний був!

Рита не стала сперечатися. Але Семен наївним ніколи не був, і вже точно не став би виховувати чужу дитину. Тоді Рита озирнулася. Повинна дружина бути присутньою на похороні. І, з подивом, знайшла.

Біля стіни, чи не в кутку, стояла молоденька дівчина. До грудей вона притискала дитину, яка плакала. Здавалося, нікому не було до неї справи.

— І навіщо дитину на похорон тягти? — насупилась Рита. І нехай вона й не хотіла втручатися, ноги самі понесли її в той бік, де стояла дружина Семена.
— Здрастуйте, прийміть мої співчуття, — промовила вона.

Дівчина злякано глянула на неї, а потім кивнула, намагаючись заспокоїти дитину.
— Дякую, — тихо промовила вона.

— Тяжко вам тут з дитиною, — сказала Рита.
— Мені її нема з ким залишити, — винно відповіла дружина Семена. — А вона, наче все відчуває. Плаче та плаче. Я навіть до труни підійти не можу.

Рита не славилася добротою, але тут їй стало шкода цю дівчину. Чоловіка не стало, а дружина навіть попрощатися з ним нормально не може. І, головне, до цього нікому справи немає.

— Давайте я з дитиною погуляю, а ви займетеся похороном, — запропонувала Ріта.
— Правда? Я навіть не знаю.

— Мене Рита звуть, — представилася вона, розуміючи, що ця дівчина навіть не знає, хто вона така. — Я, начебто, колишня дружина Семена. Але ми давно розлучилися, і, якщо чесно, я була ініціатором. Тож нічого поганого нікому не бажаю. І, звичайно, мені шкода, що його не стало.

— Я Аня, — сказала дівчина. — Семен казав, що був одружений.
— Уявляю, як багато «доброго» він розповідав, — сумно посміхнулася Рита. — Аня, ви повинні проводити чоловіка. Не хвилюйтеся, я побуду з дитиною.

— Дякую, — щиро сказала вона.
Якось захитавши малу, Аня переклала її в коляску, і Рита пішла гуляти з дитиною. Цвинтар — не найкраще місце для прогулянок, зате тут тихо.

За годину все було закінчено. Рита ходила недалеко, і щойно всі почали відходити від могили, повернула доньку мамі.
— Дякую вам, — витираючи сльози, сказала Аня. — Я розумію, що дитині тут не місце, але мені й справді не було з ким її залишити.

— А як же батьки, подруги?
Аня знизала плечима.

— Батьків немає, подруг теж. Семену не подобалося, що я з кимось спілкуюсь. А тепер його немає, а я зовсім одна…
— Так, — зітхнула Рита, докірливо подивившись у бік могили. Хотів Семен собі дружину, яка весь свій вільний час з ним проводитиме, от і отримав. Тільки тепер його нема, а його дружина з донькою зовсім одні.

— Хотіла знайти няню, — продовжила говорити Аня, — та ось тільки для такої малечі за короткий термін складно когось знайти. Та й похороном я займалася…
— Я розумію, це складно. І на свекруху немає надії, — тихо додала Рита.

— Вона мене взагалі не любить, — сумно промовила дружина Семена. — І внучку свою теж. Вигадала, що я нагуляла її від когось. А я навіть нікуди не ходила.

— Не слухай ти її, — махнула Рита рукою. — Чого вона тільки про мене не казала!
— Гаразд. Упораємося, — ніби переконуючи саму себе, промовила Аня. — Ти на поминки поїдеш?

— Ні, гадаю, я там зайва, — усміхнулася Рита.
Вона вже збиралася піти, але їй так шкода було цю забиту дівчину.

— Ти, якщо що, пиши мені. Ну, якщо з дитиною посидіти треба чи щось купити.
— Ой, ні, мені незручно, — відмахнулась Ганна.

— Та гаразд, ми ж майже родичі! — підбадьорила її Рита. — Загалом, не соромся.
І, на подив Рити, Аня і справді їй написала через два тижні, коли Рита про неї майже забула.

«Мені дуже незручно, але якщо твоя пропозиція в силі, не могла б ти з Машею годинку посидіти? Мені на співбесіду треба з’їздити. Я шукаю роботу, вона віддалена, але співбесіда в офісі. Хотіла маму Семена попросити, та вона навіть на дзвінки не відповідає. А якщо я з дитиною заявлюся, мене точно не приймуть».

Рита погодилася. Сама ж запропонувала. Маша всю цю годину проспала, тому Ріті було зовсім не складно. А Аня отримала роботу. Платили небагато, але Рита чудово розуміла, що їй потрібні були гроші.

Звичайно, вона ще отримувала декретні. Але у сучасних реаліях цього було зовсім мало. Коли Ганна приїхала, вони посиділи на кухні, попили чаю.

Рита дізналася, що Ганна все життя прожила в селі. Коли батьків не стало, приїхала до міста, вступила до технікуму. А після навчання пропрацювала півроку, а потім познайомилася із Семеном.

— Я так давно розраховувала тільки на себе, а тут Семен… Я за ним була, як за стіною. Так, він багато мені забороняв, але я знала, що він мені завжди в усьому допоможе, що з ним я не буду одна. А тут ця аварія…

А Рита вкотре подумала про те, які всі різні. Для неї таке життя було неможливим, а для Ані це було спасінням. Ось тільки тепер їй знову нема на кого покластися.

— І це так дивно, — продовжила Ганна, — з усіх друзів та знайомих Семена допомогу мені запропонувала тільки його колишня дружина. І я тобі дуже вдячна, правда.
— Мені було нескладно, — посміхнулася Рита. — Звертайся.

Вони почали спілкуватися. Аня не зловживала Рітиною добротою, не смикала її просто так. Але коли зовсім не було вибору, просила посидіти з Машею.

Рита навіть прив’язалася до малечі, та й вона її вже добре знала. А коли настав час хрестити доньку, Аня попросила, щоб саме Рита була хрещеною мамою.

— Ви ж одна одну маєте ненавидіти, а не дружити, — говорили багато хто. — Колишня дружина і та, яка була заміжня, коли чоловіка не стало.

— Та чого б? — Усміхалася Рита. — Я на Семена вже не дивилися, а Аня від свого чоловіка нічого хорошого про мене і не чула. Значить, і не ревнувала. І я просто запропонувала допомогу, коли дізналася, що вона зовсім одна. Не дружині мого колишнього чоловіка, а просто нещасній дівчині з немовлям на руках.

Маша пішла до садка, Аня вийшла на роботу. У них налагодилося життя. Рита ж зустріла чоловіка, і навіть подумала про те, що може і настав час ризикнути знову потрапити в мережі шлюбу.

Але, незважаючи на те, що у них обох життя стало кращим, вони продовжували дружити. І хрещеницю Ріта дуже любила. Адже коли немає причин для ненависті, не варто їх і вигадувати. А часом навіть найменша підтримка може призвести до міцної та справжньої дружби.

КІНЕЦЬ.