Римма і Віталіна були двійнята, і не просто двійнята, а справжнісінькі близнючки. Вони своєю феноменальною однаковістю дивували всіх із перших днів.

Єдина відмінність була перші дні у вазі. Але за кілька днів Римма дала невелику і природну втрату в грамах, а Віталіна, на подив лікарів, навпаки, додала вельми суттєво. На виписці, щасливий тоді ще батько, забирав уже двох абсолютно однакових доньок. Навіть у грамах!

Вдома бирочки з рук їм не знімали тижнів зо два після виписки, щоб випадково не сплутати на все життя – хто старша, а хто молодша. Все ж таки Римма народилася 28 травня о 23:40, а Віталіна вже 29-го за північ. Ідентифікацію потім уже освоїли просту. Зеленкою до року старшу позначали. Невелику «родимку» зелену на кулачку зранку оновлювали. А далі страх минув – кожна знала своє ім’я.

Задавали вони турбот батькам, звісно, ще від самого першого дня, але їхні дуплетні коліки, отити, соплі й перші зуби були «квіточками». «Ягідки» почалися з моменту, коли дівчата усвідомили свою схожість.

Розрізняти їх стало неможливо. Ще толком не розмовляли, але вже не допускали знаків відмінності. Ніяких різних резиночок, стрічок. Не кажучи вже про одяг. Тільки все однакове. В однієї труси в горошок, а в іншої в квіточку? Усе – істерика в обох. Усе скинуть і будуть краще як Мауглі голяка від матері чи батька по квартирі ховатися.

Потім був садок. Вихователі рукою махнули швидко і не намагалися їх самостійно розрізняти. Захочуть, скажуть хто є хто, а не захочуть, так і легко заплутають будь-кого.

З різною стрижкою теж не вийшло. Самі звели свої різні зачіски до спільного знаменника, закрившись у ванні після походу в перукарню. Кравецькими ножицями в три неповних роки!

Ще в них була своя мова. Зрозуміла тільки їм двом. Мати трохи розуміла, але мова близнят удосконалилася з роками, її словниковий запас збільшувався і незабаром мати вже махнула рукою. Дівчата бешкетували багато, але спробуй спіймати їх і вивести на чисту воду, якщо вони одразу ж між собою своєю близнючою мовою домовляються, що сказати….

Чи варто описувати шкільні роки? Хитрували як могли з уроками, але скоріше зі спортивного інтересу, оскільки навчання обом давалося легко. Особливо ні з ким не зближувалися. Щоб таємниці якісь чи секрети дівочі довіряти вони були одна в одної, а решта просто приятелі, щоб жити було веселіше.

Років із чотирнадцяти мама легко навчилася їх розрізняти. За всієї однаковості в парі визначився ведений і ведучий. Ведучою була Віталіна. Ніхто не помічав цього, вони й самі про це не здогадувалися, але мати є мати. Римма була трохи м’якшою і романтичнішою, навіть жалісливішою чи що.

Гуляли весняним лісом і раптом майже диво – кілька пролісків на перше сонечко проклюнулося. Покликала доньок. Римма присіла і милується, а Віталінка без сумніву зриває кілька найніжніших квіток. Одну собі під невидимку в зачіску, іншу сестрі заколола. І знову вони одинакові.

Нагнулася Римма погладити кошеня підвального, що вилізло слідом за своєю безпритульною чи загальнобудинковою (?) хвостатою матусею, але Віталіна встигає зупинити: – фу, підхопиш якусь заразу…. І поскакали дружно далі до школи. І хто там сьогодні буде Риммою, а хто Віталіною тільки їм відомо.

Потім у їхньому житті й хлопчики з’явилися. Закохувалися, як правило, в одного. Але ревнощів не було взагалі. Закоханість була така рання. Коротка і не одна. Як сполохи замість повноцінної грози. На пару-трійку тижнів. Цю пару тижнів могли по черзі й гуляти з обранцем. Навіть цілуватися вчилися з одним Сергієм. Він був упевнений, що з Віталіною дружить. А вони обидві з ним зустрічалися.

До вишу вступили знову разом. І там продовжували грати у свої ігри. А от з Ігорем Римма познайомилася одна вже на п’ятому курсі, і зрозуміла, що не буде з ним гратися як з іншими. І сестрі побачення не поступиться. Він її хлопець.

Ігор знав, що в його дівчини є сестра-близнюк, але йому й на думку не спадало, що він зможе сплутати кохану з сестрою. А Римма не поспішала його знайомити з ріднею. Їй уперше захотілося не бути дзеркальним відображенням сестри, не хотілося й тіні сумнівів пускати у свої стосунки.

На біду Віталіна сама зіткнулася з Ігорем біля інституту, куди він під’їхав зустріти свою дівчину. Ігор підійшов ззаду, закрив їй очі долонею. А потім розвернув і поцілував.

— Римко, сонце моє, я скучив, вирішив в обід заскочити, хоч на хвилинку тебе побачити! А вона за звичкою включилася в гру, зрозумівши, що їх знову переплутали. Підхопила під руку, повела у сквер, щоб уникнути викриття, і всі 20 хвилин насолоджувалася спілкуванням із хлопцем сестри. Потім проводила його до машини.

— А що ти мовчала про Ігоря? Мені він сподобався. Я хочу з ним сьогодні замість тебе в кіно сходити, він чекатиме біля зупинки о сьомій. Ну, розкажи мені швиденько про нього, щоб він мене не викрив. Ой-ой, шкода чи що для сестри? Невже ревнуєш? Що тут такого, він же як і всі – не зрозуміє. Що значить – твій хлопець? Ми ж із тобою одне ціле. Ми ж клялися ще в дитинстві!

Віталіна не сприймала заперечень сестри. Ігор її теж сильно зачепив. Коли вона згадувала його поцілунок, вона навіть розуміла сестру. Спогади розбурхували кров, вона хотіла замість сестри бути з цим хлопцем. Хоча б на один вечір. А там видно буде, можна й узагалі спробувати залишити його собі.

Уперше вони посварилися по-справжньому. Знаючи, що Віталіна не відступить і морочитиме голову схожістю Ігоря, Римма кинулася в перукарню. Стрижка, легке мелірування зробить їх впізнавано різними.

До сьомої години вона летіла на зупинку перетворена. Але сестра мабуть схитрувала. Або місце, або час вказала не те. Ігор не приїхав, телефон не відповідав. Весь вечір вона прочекала сестру у дворі. Ближче до півночі до під’їзду під’їхала машина Ігоря.

Як же боляче дивитися на те, що коханий цілує сестру! Не витримала. Відчинила передні двері з метою розставити всі крапки в цій історії. Але Віталіна швидко зорієнтувалася.

— Знайомся, любий, це моя сестра Віталіна. Правда ми схожі?

Римма остовпіла, і своєю дитячою мовою, яку ніхто не розумів, крім них двох, попросила сестру зупинитися.

— Він мій! Не смій!

— Поступися сама його мені, а то пошкодуєш!

Ігор переводив погляд з однієї на іншу, не розуміючи, про що вони сперечаються і якою мовою.

Римма зрозуміла, що потрапила у власну пастку. Занадто довго вони з сестрою намагалися бути однаковими, вдосконалюючись у цьому рік від року. Навіть у дрібницях. Якщо в однієї раптом з’являлася звичка чухати вухо, замислюючись перед відповіддю, то друга мала її перейняти. Якщо щось не виходило до автоматизму довести, то від звички мала відмовитися інша.

Порушивши новою зачіскою їхню разючу схожість, вона стала для свого хлопця чужою. Йому й на думку не спало, що тепер поруч із ним сестра коханої. Так, дівчата схожі, але закохався то він у цю – з розпущеними русявими локонами, а не в її сестру з модельною стрижкою. Він був упевнений – поруч у машині Римма і з нею він провів чудовий вечір.

Справжня Римма спробувала сказати Ігорю, що це вона його дівчина, що з нею він познайомився два місяці тому, але Віталіна перервала її сміхом.

— Припиняй, Віталінка, краще привітай нас. Ігор мені освідчився, дивись яка каблучка, – і покрутила витонченим пальчиком перед обличчям нещасної сестри, яка враз стала нещасною. І вже більше для Ігоря додала:

— Усі наші ігри та розіграші нехай залишаться в минулому. Ми виросли, не до старості ж нам морочити людей? Пішли додому, уже пізно. Он і мама біля вікна стоїть, вичікує нас, спати не лягає.

Поцілувала на прощання Ігоря і потягла сестру до будинку. У ліфті та під’їзді поговорити сестрам не вдалося. Самозванка була у своїх мріях, вона справді закохалася в Ігоря і вже подумки планувала весілля. А сестра? Ну, у справжньому коханні кожен сам за себе, – остаточно вирішила Віталіна не відступати. Залишитися Риммою для всіх.

З порога попросила маму дістати скриньку з документами і вихопила зі стопки паспорт Римми.

— Матусю, ми завтра з Ігорем поїдемо в РАГС подавати заяву!

Мама розгубилася. І від новини, і від зовнішнього вигляду другої доньки. Уперше вона бачила двох майже різних зовні дівчат замість звичних і однакових до найменшої дрібниці близнючок. Навіть одягнені вони були по-різному, а вже різні зачіски!

І це все збило її з пантелику. Адже вона знала про роман старшої, а от змінити імідж за характером пасувало молодшій – вона була більш рішуча, а як мама помітила, Молодша була провідною в тандемі близнючок. Вона була здатна на такий бунт.

Останній шанс старшої Римми розтанув, коли вона зрозуміла, що й мама вірить молодшій і не помічає підміни. Будь-які спроби відновити свій статус сприймалися в родині як черговий, але невдалий жарт. І вона перестала сперечатися.

Справжня Римма з головою поринула в навчання, а самозванка сама вже була не рада, що зав’язала такий вузол. Ігор, звісно, класний, але ось тільки заміж вона зовсім не хотіла, але й відступати не мала наміру. Це ж як потім усім в очі дивитися?

Римма ж немов через серпанок туману сприймала все, що відбувається навколо неї. Ігор став частим гостем у їхньому будинку. До неї ставився рівно, але насторожено, пам’ятаючи її спробу «обдурити і збити з пантелику всіх». Вона і сама намагалася поменше з ним перетинатися. Йшла з дому до його приходу, часто зависала в однокурсниць у студентському гуртожитку.

Заяву було подано, її хлопець став офіційним нареченим молодшої, що продовжувала відгукуватися на ім’я Римма. Тільки от із весіллям вирішили не поспішати, а перенести термін реєстрації на пізню осінь. Мабуть сумніви з’явилися в обох, раз рішучість спала.

Тато взагалі не помічав навислої напруги між сестрами, у родині, а ось мама… Мама стала щось розуміти, точніше здогадуватися. Вловлювала іскорки не тільки урочистості, а й провини в очах однієї та глибоку печаль іншої. Розмова з доньками назрівала, тільки ось із чого почати і що може змінитися після неї, мама зовсім не розуміла.

Одного разу видався вечір, коли вдома вони залишилися втрьох.

Присіла на диван поруч із як завжди останнім часом сумною донькою, а іншій сказала:

— Сідай, Віталіна поруч. Посидимо як раніше.

— Мамо, ти що – знову? Ну, тепер нас важко сплутати з Віталінкою?

— Та ні, Віталіно, це всім іншим ти можеш мізки пудрити й надалі, але зараз слід нам вирішити – як житимемо далі з цим вантажем. Двадцять два роки ви були одним цілим, а тепер напевно боляче ось так по живому різати? І Ігор…. А раптом теж зрозуміє, що пішаком у твоїй грі став? Ти ж граєш не тільки чужою долею, а й своєю. Якби Ігор був тобі небом даний, не довелося б його красти в сестри.

Молодша мовчала. А Старша з подивом і надією дивилася на матір.

— А ти, Риммо, чому не борешся за своє щастя?

— Але ж він із нею, він її вибрав!

— Та не вибирав він! Якщо ви нас – батьків примудрялися навколо пальця обвести, то вже йому розібратися взагалі складно. Однак із весіллям він теж поспішати перестав. Напевно, серце йому дає підказку, та він поки що не чує? Може, настав час усе на свої місця розставити? Поки не пізно, га?

Довго сиділи, обійнявшись, мати і дочки. І плакали, і сміялися. Згадували багато чого і будували плани.

Наступного дня Ігор прийшов, як домовлялися, але біля порога зустрічала його майбутня теща з хитрою посмішкою.

— Ну що, зятю. Влаштуємо тобі перший іспит? Готовий? І легенько підштовхнула його у вітальню.

Там на дивані сиділи дві абсолютно однакові красуні. Обидві з салону, з новими зачісками, вдягнені й нафарбовані однаково. Обидві дивилися на нього з очікуванням, але підказок не давали. Мовчали.

— Ну, визнаєш свою?, – з напруженим смішком запитала його їхня мама.

Він зробив крок до справжньої Римми. В її очах було кохання, та й не в цьому річ. У нього чомусь навіть сумнівів не виникло. За нього в цей момент вирішувало серце, якому нарешті «дали слово».

Коли ввечері він прощався зі своєю нареченою, то знову почувався щасливим і рішучим. Пішли геть сумніви. Він уже й не міг згадати, чому вони вирішили відкласти весілля на осінь?

Так і залишилася таємницею між сестрами та їхньою мамою, що наречена в Ігоря майже місяць була «несправжньою»

За порадою мами і щоб уникнути будь-якої плутанини Віталіна зробила пірсинг на брову. І тепер усім залишається лише запам’ятати – пара блискучих крапельок над бровою у молодшої. Молодшу звуть Віталіна.

Знаєте, чого сестрички тепер бояться? Що проявиться спадковість і в них можуть теж зʼявитися близнючки, коли прийде їхній час стати мамами…

КІНЕЦЬ.