– Якою ж ти стала, Галино! Та тебе і не впізнати! – сплеснула руками сусідка, коли в молодій вишуканій панянці впізнала сусідку Галю. Зміни в її зовнішності були настільки разючими, що вона очам не повірила.

12 років тому Галя, яка пережила важке розлучення, і в свої 38 виглядала на всі 50, наважилася їхати на заробітки у Францію.

В селі її всі дуже шкодували, бо чоловік тоді дуже якось не по-людськи з нею повівся. З Остапом своїм вона прожила 18 років, вона з ним на морі познайомилася – поїхала відпочивати і закохалася там в місцевого парубка.

А невдовзі він до неї в село приїхав, з речами, і заявив, що женитися хоче. Батьки Галини прийняли майбутнього зятя у себе, не зважаючи на те, що він привіз з собою лише дві валізи з речами.

Невдовзі і весілля відгуляли. Остап хоч і приїхав без грошей, але швидко влаштувався на роботу, і став поводити себе як справжній господар.

Невдовзі у них з Галиною синочок з’явився, якого Остап дуже любив. І дружину любив, завжди говорив їй гарні слова, вмів це робити.

Отак вона на кухні щось готує, а він підійде до неї ззаду, обійме міцно, а вона від несподіванки і поворухнутися не може. А він на вушко ніжно шепоче: “Ти моя. Яке це щастя”. І все таке.

Галина просто танула в меді його слів, та вона його так кохала, що землі під ногами не чула коли він був поряд.

Хтось їм заздрив, хтось засуджував, хтось приклад брав. Адже вони завжди ходили по селі як молодята, за ручку, а могли отак посеред білого дня зупинитися і злитися в поцілунку.

Галина завжди вважала себе щасливою жінкою. Вони з Остап хоч і жили небагато, зате в любові і злагоді.

Але її щастя в одну мить розбилося тоді, як вона до сусідки за грушами пішла. Та давно її до себе запрошувала, мовляв груша добре вродила, треба позбирати, бо гниють.

То був обід, Галина подумала, що сусідки нема вдома, і сама стала під грушею з відерком і стала збирати солодкі плоди. Стояв нестерпно терпкий і солодкий запах серпня, раптом Галина почула, що з хати Оксани чується голос її Остапа.

Вона спочатку подумала, що їй це здалося, але підійшовши ближче до вікна, вона аж випустила відерко з рук. Бо побачила свого чоловіка, який тулився до Оксани і шепотів їй ті самі слова, що вона найкраща, що вона мрія, і все таке.

Потім було гучне розлучення. Остап просився, не хотів іти, але Галина була невблаганною. А сама ридала в подушку, та так сильно, що за місяць втратила 10 кілограм і вже була схожа на примару, адже не так просто відмовитися від чоловіка, якого так сильно любиш.

Потім Галина зникла з села на довгих майже 12 років. Люди подейкували, що вона у Францію поїхала, і сина свого забрала.

Ніхто не знає, як у неї там склалося життя, але результат на лице – вигляд у неї був приголомшливий, вона наче помолоділа на 20 років.

– Коли приїхала, Галино? І чи надовго? – стала розпитувати її сусідка.

– Ще не знаю. Хочу продати наш будинок, бо сюди ні я, ні мій син не повернеться, а навіщо йому тут стояти пусткою? Так що як знатимете якихось потенційних покупців, то до мене спроваджуйте, – каже.

І яким же було здивування Галини, коли перший, хто прийшов дивитися на будинок, був її Остап.

Я його куплю за любі гроші, тільки залишайся зі мною, – став благати Остап.

Галина щось хотіла сказати, але раптом у неї продзвенів телефон. Варто їй було лише підняти слухавку, як у неї полився шквал ніжних слів в її адресу.

Остап хоч і не знав французької, але все зрозумів, бо хто ж не знає французького зізнання у коханні.

Чоловіка аж пересмикнуло:

– Чому він говорить тобі ті слова, які я казав?

– Дивний ти, поводишся як дитина, вдаєш що ревнуєш, коли сам перший зрадив. Не твоя справа – хто це і чому він мені це говорить. І будинок я тобі не продам за будь-які гроші. Твій поїзд пішов, змирися.

Остап пішов як побитий пес. А щаслива Галина зателефонувала своєму багатому чоловіку у Францію і повідомила, що вона скоро буде.

Кожен отримав своє. Жінкам, які плачуть через те, що їх зрадив чоловік, варто задуматися над тим – а може це доля підкидає їм шанс стати значно щасливішими?

Джерело