Житло у мене умовно своє: дві третини мої, третина бабусина. Бабуся живе з мамою та татом. Заповіт написала вона на мене, тільки на дві третини квартири.

Як бабуся сказала, вона нас усіх дуже любить, але нерухомість є нерухомість, залишатися без свого кута вона не хоче!

У мене є донька від першого шлюбу. Після розлучення я познайомилася із чоловіком. Він до мене жити переїхав. Поки ми були вдвох, все було гаразд. У Стаса є батьки та сестра.

Вони загалом знали, хто я, що я, але близько спілкуватися вирішили лише останнім часом. Що не тиждень, то був дзвінок: у гості кликали, самі приїхати хотіли, дозвілля різне пропонували.

Спочатку це не напружувало, але що далі, то більше переконувалася, що мотиви у них не сімейні, а шкурні.

У доньки своя кімната. Ремонт робили спільними силами з колишнім чоловіком, гарні меблі теж придбали разом. Колишній чоловік доньку любить, стосовно неї, поводиться порядно.

Розуміє, що після розлучення дочка не припинила рости, і їсти хоче не вівсянку на воді. Дочка ходить у басейн та на танці.

Гуртки теж сплачуємо разом із колишнім чоловіком. Аліменти отримую невеликі, але допомагає колишній чоловік суттєво.

Стас оселився з нами рік тому, минулого літа. Пів року, мабуть, нікого не цікавило, як ми живемо. Батьки казали, що я маю свою голову на плечах.

Колишній чоловік говорив, що щаслива мати – щаслива дитина. Батьки та сестра Стаса про мене знали, ми бачилися, але один раз і, ще до того, як Стас почав жити з нами. Пів року все було тихо!

Почалося все майже непомітно: картинки в соцмережах, побажання доброго ранку. Озирнутися не встигли, як ми почали брати активну участь у будь-яких їхніх заходах!

То день народження у Поліни, сестри Стаса, і ми їздили на природу, то Стас мене та доньку тягнув у гості до батьків за їхніми наполегливими запрошеннями.

Поліна полюбила до нас заїжджати. Почалися питання:

– Чиї хороми? Скільки коштують нині квартири? Кімната у дівчинки, як у принцеси, дорого? Чому кухня велика, а меблів у ній мало?

– Я б диван поставила, плазму навпроти на стіну повісила. Санвузол спеціально розділили, чи він спочатку такий був?

– Заповіт на дві третини квартири кажеш? Ти знаєш, що заповіти можна хоч щодня писати? Дарча куди надійніша!

Мене це бентежило: яка їй різниця? Я навіть поставила це питання Поліні.

– Про брата турбуюся! Ви одружитеся, діти з’являться, ремонт будете зробити, а потім твоя бабуся щось викине!

– Наприклад, продасть свою частку, подарує комусь, або, взагалі, жити до вас прийде, – відповіла Поліна.

– Бабуся людина слова! Але, якщо вона вирішить продавати частку, це її справа. Викуплю!

– Не потягнеш, – впевнено заявила Поліна. – Ціни на житло сильно зросли. Якщо тільки Стас допоможе, то викупиш!

– Стасе, що їм треба? – питала я його.
– Не парся, – говорив Стас.

Батьки Стаса почали вести розмови про необхідність продажу моєї квартири. Мовляв, треба домовитися з бабусею і продавати квартиру, щоб уникнути проблем, які сто відсотків будуть із частками.

Треба одружуватися, продавати квартиру, потім купувати чи будувати будинок. А поки будуватиметься будинок, ми могли б жити з ним.

– Стас. Мені не подобаються такі розмови. Я нічого не робитиму з квартирою. Якщо ми одружимося, то якось купуватимемо загальну нерухомість.

– Моя квартира буде підмогою! Будь ласка, поговори з батьками, хай вони більше не порушують тему продажу моєї квартири!

Стас із ними поговорив. Один їздив. Повернувся задумливий. Ми з донькою млинців напекли, до них зробили кілька різних начинок. Стас сидів, їв все, хоча солодкі млинці не любить і, зазвичай, не їсть.

Пізніше за донькою приїхав її тато, забрав до себе. У нас зі Стасом відбулася серйозна розмова.

– З одного боку, – сказав Стас, – я не хочу жити на пташиних правах, з іншого боку, не хочу вказувати тобі, як ти маєш розпоряджатися своїм майном.

– Мене напружує, що будь-якої миті може хтось з’явитися і жити з нами. Чи може статися таке, що твоя бабуся не захоче жити там, а вирішить жити тут?

– Давай будемо розв’язувати проблеми в міру їх надходження?

Як я зрозуміла, батьки та сестра неабияк накрутили Стаса, і це не припиниться.

За донькою їздила сама. Заодно, запитала думку колишнього чоловіка, описавши ситуацію.

– До бабки не ходи, на квартиру рота роззявили! Стас твій, по ходу, мамій. Тобі вирішувати, але я б на твоєму місці заміж за нього не поспішав.

– Придивись краще. Не всі чоловіки такі гарні, як я, – пожартував колишній чоловік.

Деякий час я намагалася уникати товариства рідні Стаса і його з собою зманювала, щоб він із ними менше бачився.

Дала слабину, вони знову зустрілися. Стас знову став задумливим і почав говорити про житло. Мені це категорично не сподобалось!

– Стасе, а давай ти купиш житло? Житимемо в тебе. Не доведеться хвилюватися, що бабуся прийде. Якщо говориш про проблему, то розв’яжи її!

– Мене все влаштовує! Я нічого робити не буду! Тебе не влаштовує, тож дій! Бери іпотеку, житимемо в тебе, – сказала я Стасові.

– Іпотеку? Внесок потрібен. Схвалять, впевнений, але потрібний перший внесок!

– Замість того, щоб про мою бабусю думати, краще про перший внесок подумай.

Я була роздратована! Усвідомила, що зараз – це лише житлове питання, а потім Стас прислухатиметься до батьків і в усьому іншому: шлюб, діти, фінанси.

Він має свою голову на плечах, а говорить чужими словами! В черговий раз, коли ми зустрілися з ріднею чоловіка, та сиділи у них на кухні, пролунав дзвінок на телефоні свекрухи.

Вона взяла слухавку, і почала з кимось розмовляти про продаж квартири. Я, чесно кажучи, не дослухалася до розмови.

Яку квартиру зібралася продати, вона не уточнювала. І Поліна щось мовчала, свої п’ять копійок не вставляла.

– Давно володієте? Які сусіди? Тепло взимку? Дуже дякую, що вирішили продати квартиру, щоб нам допомогти. Але в мене запитання: а де ви житимете? Чи ви маєте ще якесь житло? – Запитала я, хоча вже зрозуміла, що відбувається.

Мати Стаса подивилася на мене, як на помішану, але все ж таки посміхнулася і почала пояснювати, що продавати треба моє майно.

– Стасе, ти теж так думаєш? — запитала я.

Він кивнув головою.

Повернулися додому, попросила Стаса, щоб він зібрав свої речі, та пішов. Якщо не може жити й думати самостійно, то нехай живе у матусі під крильцем!

Стас вирішив, що все це через мого колишнього чоловіка, бо ми надто часто, для колишнього подружжя, бачимося і зідзвонюємося.

– Думай, як хочеш!

Стас пішов. Батьки не в курсі всього були, тож поспівчували мені. Колишній чоловік мене підтримав. Сказав, що перевернеться і на моїй вулиці вантажівка із нормальними чоловіками!

Сподіваюся! Стас теж здавався нормальним, але мене здивувала і розчарувала його подальша поведінка. Насправді поки були вдвох, все у нас було гаразд.

Шкода, але краще одразу обірвати стосунки, аніж усе життя так жити! Я слушно міркую?

КІНЕЦЬ.