– Я онуків люблю, але стежити за ними кілька годин не можу. Та й не хочу! Мені, знаєш, тебе вистачило з твоїм братом! – сказала мати

– Знову… – втомлено зітхнула Арина Сергіївна.

На екрані телефону було ім’я її дочки – Таня. Жінка почекала кілька хвилин, дивлячись на телефон, і, ще раз зітхнувши, взяла слухавку.

-Мамо, чого ти не відповідаєш? Зайнята, чи що? – почувся незадоволений голос Тетяни.

– Так, була трохи зайнята, – Арина Сергіївна зиркнула на черговий роман. Вона не дуже захоплювалася таким читвом, але іноді хотілося відволіктися.

– Мамо, прийдеш сьогодні з малечею посидіти? Я тебе ще тиждень тому просила. Пам’ятаєш? Наперед, як ти й хотіла.

Арина Сергіївна важко зітхнула, це прохання зовсім вилетіло в неї з голови. Вона не дуже любила сидіти з дітьми.

Жінка вважала, що коли вона виховала сама двох дітей, то тепер має повне право відпочивати. Тетяна ж так не думала і дзвонила їй при кожній нагоді.

– Мамо, – покликала її Таня, – ти чого мовчиш? Чи забула? Ми ж домовлялися!

– Та я пам’ятаю, пам’ятаю. Думаю просто, – буркнула Аріна Сергіївна.

Їй зовсім не хотілося йти до дочки, та доглядати дітей. Все було б добре, але Таня та її чоловік часто затримувалися довше, ніж обіцяли повернутись. Та й вік Арини Сергіївни таки давав про себе знати.

– То ти прийдеш? За дві години нам із Сашком уже треба йти.
– Так, прийду я, прийду.

Арина Сергіївна роздратовано кинула телефон на диван. Тепер доведеться змінювати свої плани. Сваритися з донькою їй не хотілося.

Через годину вона зібралася і неохоче пішла до дочки. Тетяна жила в тому ж районі, і дістатися її будинку можна було за п’ятнадцять хвилин. Хоч це зручно, подумала жінка, не треба нікуди їхати.

– Бабуся прийшла! – Закричала онука.

Арина Сергіївна по черзі обійняла п’ятирічного Ігорка та трирічних близнючок Соню та Віку. Внуків вона любила, хоч і воліла триматися від них на відстані.

– Мамо, дякую, що прийшла, – Таня збиралася в театр. Вона вже була в гарній сукні й тепер наносила останні штрихи свого образу.

– Нема за що, – Арина Сергіївна посміхнулася зятю, який теж ходив по квартирі в костюмі, чекаючи на дружину. Він привітався з тещею, і вони трохи поговорили про життя та дітей.

Все йшло відносно добре, поки Таня вже біля самого виходу не сказала:

– Мам, ми, можливо, трохи затримаємось. Уклади дітей спати, якщо ми не повернемося до десятої. Каша у холодильнику. Гаразд?

– Що? – Арина Сергіївна навіть злякалася. – Ми так не домовлялися! Ви маєте бути вдома до дев’ятої й самі все зробити. І спати покладете, і все інше.

– Ну, мамо, ми в ресторан ще хотіли зайти! Посидимо там небагато. Так рідко виходимо кудись. Будь ласка…

Таня послала матері повітряний поцілунок і швидко вийшла з квартири вслід за Сашком.

Арина Сергіївна обурено заговорила їй услід, але дочка з зятем її вже не чули. Жінка в серцях стукнула кулаком по стінці, а потім видихнула і пішла до дітей.

Вони, звичайно, не винні в тому, що їхні батьки вирішили змінити умови договору.

Весь вечір Арина Сергіївна поралася з онуками, грала з ними, читала їм казки, годувала. А потім насилу поклала спати до одинадцятої години.

Весь цей час Таня та Саша відпочивали – були в театрі, в ресторані, гуляли по набережній.

Жінка кипіла від обурення, коли близько о пів на дванадцяту ночі пролунав стукіт прочинених дверей.

Вона не розуміла, як, вкотре, дала себе обдурити. Мала подумати про те, що одним театром Таня з Сашком не обійдуться.

– Мам, дякую, що посиділа з ними, – очі її доньки блищали від радості та напоїв.

Сашко теж виглядав задоволеним. Але Арина Сергіївна вирішила додати трохи дьогтю в бочку меду, та зіпсувати молодим вечір. Вона вважала це справедливим, стосовно себе.

– Таня, а ви дивилися на час?
– Ну, мамо, чого ти починаєш? Подумаєш, трохи затримались.

– Ви пішли о п’ятій, а зараз скільки? Ми так не домовлялися!
– Арино Сергіївно, – Сашко весело посміхнувся, – невже вам так важко посидіти з онуками кілька годин?

– По-перше, не кілька, а набагато більше. По-друге, Сашко, так, мені важко! Я вже не молода і мені складно наглядати за трьома рухливими дітлахами. А вже покласти їх спати – це ціле випробування.

Вона обурено дивилася на усміхнене подружжя. Вони її не слухали.
– Я пішла додому! – Арина Сергіївна схопила свою сумочку та взулася.

– Давайте я вас відвезу, – Сашко зробив крок до неї.
– Дякую, не треба! Бракувало ще в аварію потрапити, – пробурчала жінка.

Вона бачила, що зять випив, і їй не хотілося ще більше неприємностей цього вечора.
– Добраніч, мамо, – Таня навіть не подивилася в її бік. І не запропонувала викликати таксі, хоч було вже пізно.

Арині Сергіївні дуже хотілося грюкнути дверима щосили, щоб ці двоє хоч трохи здригнулися, але в кімнаті спали діти. Її онуки…

Кілька днів минуло тихо, Таня не дзвонила матері, а сама Арина Сергіївна була надто скривджена, щоб спілкуватися з дочкою.

Вона займалася своїми справами, зустрічалася з подругами й прийняла тверде рішення – більше не сидіти з онуками, хоч би що пропонувала їй дочка. Зрештою, вона не нянька!

І ось настав той день, коли Тані знову знадобилася її допомога. Арина Сергіївна з легкою посмішкою подивилася на телефон, коли він задзвонив, і на екрані висвітлилося ім’я дочки. Вона трохи почекала і тільки потім взяла слухавку.

– Мамо, привіт, – як ні в чому не бувало привіталася Тетяна. – Як у тебе справи?

– Привіт все добре. Ти як? З дітьми все гаразд? – Арина Сергіївна намагалася, щоб її голос не звучав уїдливо.

– Так нормально. Ігор прихворів трішки, але в цілому, все гаразд.
Таня помовчала ще кілька секунд, потім обережно сказала:

– Мамо, ти образилася того разу, так? Ми трохи затрималися із Сашком. Але й нас теж можна зрозуміти, ми не так часто кудись вибираємося. Ти ж сама була молодою.

– Я вас чудово розумію, – Арина Сергіївна посміхалася. – Ви вибираєтеся щомісяця кудись. Я про це найкраще знаю, бо сама з онуками сиджу.

– Ну що, ти прийдеш посидіти з дітьми?
– Ні!

– Добре… – Таня спочатку навіть не зрозуміла, що сказала її мама, а потім різко зупинилась і перепитала. – Що?! Чому ні? Тобі що, важко! Все одно вдома сидиш!

– З чого ти взяла, що я сиджу дома? Я маю свої плани!
– Мам, ну чому ні? Це всього на кілька годин.

– Як минулого разу? Тільки замість двох годин я сиділа з вашими дітьми вісім. Ще і йшла потім нічним містом. Одна! У моєму віці це дуже небезпечно!

– Ти мені навіть таксі не викликала. Не спитала, як я дійшла. Так не робиться! Дочка називається…

У слухавці повисла мовчанка, потім дівчина сказала:
– Вибач, я не подумала про таксі. Просто ми трохи випили й хотіли побути вдвох.

– Ага, і про мене різко забули! Так не піде, Таню.
– Ну, я перепрошую. Та й ти близько до нас живеш. Нормально ж дійшла тоді?

– Вчасно ти спитала про це. Ще б рік минув. Так, я дійшла нормально, але як ти не розумієш, що літній жінці краще не ходити по темряві?

– Це дівчатам краще не ходити одним, – задумливо промовила Таня.

– Пограбувати можуть будь-кого, а людина похилого віку може ще впасти або, їй може стати погано. Ти про це не подумала? – Заперечила Арина Сергіївна.

– Мам, ну я ж перепросила…То ти прийдеш? – мабуть, дівчина вважала, що мама її вибачила і знову взялася за своє.

– Нам із Сашком дуже треба. Один фільм цікавий вийшов, а у кіно з дітьми краще не ходити. Ти сама знаєш, які вони непосиди.

– Таню, ти мене взагалі чуєш?
– Так, звичайно. Що ти хочеш від мене?

– Я хочу жити в тиші та спокої, і не сидіти з чужими дітьми, – випалила Арина Сергіївна.
– Які чужі, мамо! Вони ж твої онуки!

– Я це чудово знаю. Я їх люблю, але стежити за ними кілька годин не можу. Та й не хочу. Мені, знаєш, тебе вистачило з твоїм братом.

– Мамо, ти так кажеш, ніби це якась непосильна праця – виховати дітей. Я ж пораюся з трьома!

– У тебе чоловік є, а я одна була, навіть моїх батьків не було поруч, – Арина Сергіївна зрозуміла, що не домовиться з дочкою і додала, – і, якщо ти пораєшся, то щасти тобі! Порайтеся, але без мене.

Вона поклала слухавку, із задоволенням почувши, що Таня намагалася ще щось обурено сказати. Ось тепер на душі у жінки полегшало.

Так, вона трохи помстилася за той вечір, але знала, що якщо донька передзвонить і нормально поговорить, вона може посидіти з онуками.

Просто слід обговорити всі умови. А потім дотримуватися їх. Вона ж не вимагає чогось неможливого.

Тетяна не передзвонила їй, мабуть, вирішивши не вмовляти матір. І, звичайно, образилася. Арина Сергіївна зачекала ще п’ять хвилин, а потім вирушила у своїх справах.

Вона розуміла, що не зможе пояснити дочці, словами, що договору треба дотримуватись. Вирішила донести їй це своїми діями! Тетяна має нарешті зрозуміти, що треба тримати слово і ставитися до людей по-людськи, з повагою.

І не ставити свої інтереси понад усе. Це не можна пробачити. Навіть, якщо ти маєш трьох дітей! Ви теж так вважаєте?

КІНЕЦЬ.