— І чому ти від нього не йдеш? – запитують подруги Марійку, – Ну ж бачиш, що він до тебе ставиться, як до килимка біля дверей. Ноги об тебе витирає, не ставить ні в що, навіщо терпиш? Син уже підріс, повернешся з ним до батьків, у тебе нормальні мати з батьком, приймуть, тим паче, що не на їхній шиї сидіти будеш, працюєш же…

Марія не заперечує: батьки приймуть, допоможуть, підтримають. Щоправда, про негаразди у своїй сім’ї вона мамі з татом не говорить, а самі вони нічого поганого в поведінці зятя не помічають. Так і вважають усі 6 років шлюбу доньки, що Максим – хороший чоловік.

— Не п’є, не б’є, заробляє добре, допомогти нам на дачі не відмовляється, онук просто обожнює батька, він же в садочку і Діда Мороза грає, і допомагає, щось майструє в групі.

Для мами було б великою несподіванкою дізнатися, як Максим поводиться з дружиною, а ще більшою – зрозуміти, що Марія всі ці роки таке ставлення терпить і не йде від чоловіка. Чому?

— Кохаю, – просто каже Марія, – я не уявляю свого життя без нього. Бувають же в нас світлі моменти. Хоча, чесно кажучи, без сліз рідкісний день обходиться. Так, ось уже всі 6 років.

Марія почала зустрічатися з Максимом ще в 10 класі середньої школи, він був старший за неї на рік. Красень, брутал, спортсмен, гордість школи, мрія всіх дівчат. Марійка ж усе життя вважала себе сірою мишкою: струнка, русява, світлоока.

— Пройдеш повз і не запам’ятаєш, – каже вона про себе, зітхаючи.

І тільки одна дівчинка в школі не марила про Максима, найяскравіша, найжвавіша. Юля. Брюнетка, від кавалерів відбою не було, а Максиму вона раз по раз давала відворот-поворот. Коли він вибрав Марійку, то всі оточуючі розуміли: на зло Юльці. Але Юльці було на молодого чоловіка фіолетово, а Марія закохалася не на жарт.

— Та вона ще в школі терпіла багато чого, – згадує одна з подруг Марійки, – Макс міг не передзвонити, не з’явитися на побачення, запізнитися, грубо їй щось відповісти. На мій характер, я б такий скандал йому влаштувала! Та поруч би після такого не пройшла, а Марійка… Покличе і вона біжить. Гаразд, я можу її зрозуміти, чого не розумію, так це навіщо вона була потрібна самому Максу? Приємно було таке обожнювання? Приємно усвідомлювати владу над іншою людиною?

Всупереч прогнозам, роман Марійки та Максима тривав і після закінчення школи, коли обидва вже навчалися в інститутах. Але, коли Максим уже закінчив виш, а Марійка навчалася на останньому курсі, сталося те, про що дівчина довгий час не здогадувалася.
Неприступна Юлька раптом звернула на колишнього однокласника свій погляд. І Максим почав зустрічатися з обома дівчатами одночасно: з тихою Марією, яка, як і раніше, дивилася на нього зі спокусою і відданістю, і з Юлею, яка мотала йому нерви.

— Юля знала, що ми з Максимом усе ще разом, – зізнається Марія, – а я не здогадувалася навіть. Макс був таким як раніше, як помітити?

Таким як раніше, тобто він міг дівчині нахамити, пропасти на кілька днів, дуже довго не відповідати на її повідомлення.

— Або я, або вона! – нарешті поставила умову Юля.
І сталося це того дня, коли Марія дізналася про те, що вона носить дитину. Діалог стався такий:
— Мені треба сказати тобі щось важливе.
— Мені теж! Давай ти перший?
— Не питання, я кохаю іншу. Та що ти очі вилупила? Ти завжди це знала. Коротше, було прикольно, але ми розлучаємося.

Замість відповіді Марія простягнула Максиму тест із двома смужками і зомліла.
— Яке переривання? – плакала Марійка, – Ніколи, ні за що, це ж дитина Максима!

І найгірше те, що мама Максима працювала жіночим лікарем у їхньому маленькому містечку. Побачивши її прізвище на картці, жінка все зрозуміла, вона ж знала, що син зустрічається з Марією.

— 12 тижнів! Безсовісний! 12 тижнів! Переривання? А пізно вже. І чому? Ти 6 років із нею зустрічався, ти не знав, що діти бувають від кохання? Ах, ти не любиш Марійку, ти Юлю любиш! А якого біса ти з Марію продовжував спати? Загалом так, твій батько, якби він був живий, руки б тобі не подав. І я не подам. Мій онук чи онука мають зʼявитися в законному шлюбі, а потім хоч розлучайся, але дитину утримуй. Зробиш інакше, вважай, немає в тебе матері.

Мама для Максима була авторитетом незаперечним. Максим одружився з Марією. Горда Юлька не захотіла мати з Максимом нічого спільного, просто поїхала з міста, вийшла заміж. А Марійка ось уже 6 років заміжня. Щаслива?

— Ти тут ніхто! – чує вона майже щодня, адже вони живуть у квартирі, яка належить чоловікові, – Дурепа набита. «Пощастило» ж у дружини взяти таку дуру. І не реви. Ти знала, що я тебе не люблю, завжди знала. І одружила мене на собі пузом, якого ставлення ти чекаєш? Гуляю. Так. І буду. Хочеш – терпи, не хочеш – ось там двері.

— Не б’є, – каже Маша, – руку ніколи не піднімав. Але чую всяке. Як вип’є – Юлею називає. Але в нас же син, та я й не уявляю, як зможу бути з іншим. Я ж завжди була тільки з Максимом.

Максим може не ночувати вдома по кілька днів, тоді Марія знає, що в нього хтось з’явився. Може пройти у взутті по щойно вимитій підлозі, може запустити тарілкою з їжею в стіну, якщо йому не сподобалося те, що приготувала дружина. А вже про щоденні образи й говорити не доводиться.

— Свекруха? А що свекруха. Живемо ж ми не з нею. Вона пробувала говорити із сином, але почула: — Ти хотіла, щоб я одружився? Радуйся. Твій онук росте з батьком. Решта – не твоя справа, не лізь. Якби Марії було погано, вона б пішла. Не йде, значить, усе влаштовує.

Що думаєте? Зустрічали жінок, які живуть у таких хворих стосунках? Розкажіть?

КІНЕЦЬ.