– Знову він ошивається біля моєї мами! І що це вона собі надумала, в 60 років заміж виходити? – зі злістю подумав про себе Богдан, коли на машині під’їхав до маминого подвір’я і побачив там старий велосипед дядька Петра.

Богдан був настільки розлючений, що навіть не хотів зайти в хату. Та Марія таки переконала сина випити з ними чаю.

Петро чемно подякував і пішов, а Богдан узявся вичитувати маму.

– І як тобі не соромно? Ти хіба не розумієш, що він лише з корисних міркувань тут. Якби ти знала, як мене дратує, коли я бачу тут його велосипед! – каже Богдан.

Марія глянула на сина так суворо, як ніколи ще в житті.

– Іван хоч і на старому велосипеді, та це нічого не означає. Він хороша людина. А від мене йому нічого не треба, у нього самого хата пустує, бо дружина у засвіти пішла, а їхня єдина донька за кордон поїхала.

Богдан зрозумів, що перегнув палицю. Такою рішучою він маму ще не бачив.

Марія двох своїх синів ростила сама, тому і стала сильною. Про себе вона не думала, їй було не до цього.

Старший син вже давно одружився, а молодший, Богдан, хоч і відсвяткував своє 30-річчя, та все ніяк не міг собі дівчину до душі знайти.

І та йому не така, і та. А яку він хотів – і сам не знав. Не раз мама його просила, щоб він не був аж таким перебірливим, а знайшов собі дівчину і сім’ю створював, та Богдан вперто повторював, що йому ідеальна дружина потрібна, а такої він ще не знайшов.

Петро Марії подобався, від нього віяло теплом і надійністю. А ще, сини вилетіли з сімейного гніздечка, і в хаті їй одній стало дуже самотньо.

А він приїде з іншого села на своєму велосипеді, і з роботою домашньою допоможе, і тугу від серця добрим словом віджене.

Так що на заборону сина мама вирішила не зважати, у нього своє життя, а у неї своє.

А якось приїхав Богдан до мами такий щасливий, як на крилах залетів у хату, підняв маму на руки, став кружляти.

– Може нарешті скажеш, що сталося? – питає Марія.

– Мамо, я її знайшов!

– Кого?

– Ту єдину! Мамо, вона неймовірна!

Виявилося, що знає Богдан дівчину недовго, але вирішив діяти, бо вона з-за кордону повернулася, і може в будь-який час знову зникнути. Тому вирішив Богдан в найближчу суботу їхати і свататися – а на що чекати?

Адреса у Богдана була, тому в суботу вони з мамою вирушили в дорогу.

Коли їхня машина під’їхала до воріт будинку за вказаною адресою, Богдан оторопів, бо на подвір’ї побачив той самий старий велосипед дядька Петра.

Він не міг повірити у таке співпадіння, і поки у нього в голові складався пазл, з хати зустрічати гостей вийшов Петро, а за ним і його донька – голубоока красуня Юля.

Марія щиро розсміялася. Вона хотіла подивитися, що тепер скаже її зарозумілий син. Вони всі троє були дещо розгублені, і тільки одна Юля не розуміла, що тут відбувається, чому її завжди впевнений в собі Богдан так дивно себе поводить.

– Заходь, синку, до хати, – поплескав дружньо по плечу Петро майбутнього зятя.

– То що, тепер я маю татом його називати? – тихенько запитав Богдан у мами.

– Не обов’язково. Це вже як сам захочеш, – щиро посміхнулася Марія.

Вона не сумнівалася – цьому весіллю бути, адже таким щасливим і захопленим вона ще не бачила свого сина ніколи.

Отакі вони повороти долі, ніколи не знаєш, що вона підкине наступного разу.

Джерело