У моєї мами своєрідне сприйняття світу. Вона вдало вийшла заміж за мого батька і не працювала жодного дня у своєму житті. Займалася собою, іноді вихованням мене та сестри, а так основним своїм покликанням вважала натхнення тата на “подвиги”. Саме в тому, щоб надихати свого чоловіка, вона бачила головну мету в житті жінки.

Мама здобула художню освіту, але жодного дня в житті не працювала. Періодично малювала для власного задоволення, але не більше. Думати про хліб насущний їй не доводилося. Здобувачем у сім’ї був батько.

У нас була модель сім’ї, де тато розумний, а мама гарна. Це вони самі так жартували, а не я вигадала. Усі важливі питання вирішувалися татом, мама максимум обирала локацію на карті, куди хоче поїхати у відпустку, складніше за це вона на себе нічого не брала.

Виховували нас із сестрою теж оригінально. Наші оцінки маму не хвилювали. Вона вважала, що школа – це неминуче зло, яке треба просто пройти. А головне для жінки – бути музою, розкрити свою жіночність і знайти чоловіка, який її обожнюватиме, ось як у них з татом і вийшло.

Моя старша сестра Ліза мамину думку поділяла. Навчалася у трійковому діапазоні, натомість ходила і на танці, і в музичну школу, і малювати у мами вчилася. Просто вихованка інституту шляхетних дівчат.

А ось я в сім’ї – паршива вівця. Мені ніколи не був близький світогляд мами. Перше питання, яке виникало у мене при маминих словах про вдале заміжжя, – а що буде, якщо чоловік піде до іншої чи віддасть душу Богу? Адже таке можливе.

На ці запитання у мами відповіді не було, тому вона просто закочувала очі та прикладала руки до скронь, показуючи, як я стомлюю її своєю дурістю.

Сестру видали заміж у двадцять один рік. Партія вдала, що й казати. Ліза може дозволити собі не працювати, віддавши всі сили на натхнення свого чоловіка, а той займається сімейними справами та бізнесом. З маминого погляду, старша дочка все робить правильно.

Ну а я вийшла заміж у двадцять два роки за свого колишнього однокурсника. Хлопець зі звичайної родини, жодних казкових багатств, лише особистий потенціал та прагнення зайняти своє місце у цьому світі. Винаймали квартиру, збирали на свою, жили по коштах.

Я теж працюю, бажаю збудувати кар’єру, а не бути частиною інтер’єру. Домашні справи ми з чоловіком ділимо навпіл, як і належить сім’ї.
Обидва працюємо, обидва і вдома щось робимо, ніяких поділів на розумних та красивих. Минулого року взяли нарешті двокімнатну в іпотеку, зараз я готуюся піти в декрет.

З мамою і сестрою я намагаюся спілкуватися рідше, тому що вони не втрачають нагоди розмірковувати над моїм загубленим життям. Це ж жах – жінка працює, встає рано-вранці, а ввечері ще й встає до плити або раковини з посудом! Хіба цьому мене мама вчила?

Найбільше мене дратує лицемірство сестри. Ліза кілька разів приходила в гості з ретельно замазаними синцями на обличчі та зап’ястях.
Видно, що сімейне життя у неї не таке солодке, як у мами, на яку батько жодного разу й голосу не підвищив. Але сестра продовжує розповідати про натхнення та призначення чоловіка.

Я можу Лізу у чомусь зрозуміти. У неї дитина, жодного робочого дня, невиразна освіта, відсутність власних фінансів. Тато, звичайно, не відмовиться прийняти дочку та онука до себе додому, але ж мама їй чайною ложечкою виїсть мозок, що та неправильно свого чоловіка надихала. Такі розмови вже кілька разів траплялися, коли я вперше помітила у сестри синці.

Якби на мене чоловік хоч раз підняв руку, то одразу став би колишнім. На щастя, я не в такому залежному становищі, як сестра і мама, щоправда, остання своєї залежності явно не розуміє. Завдяки тому, що тато її обожнює досі, вона почувається королевою.

Думки, звичайно, погані, але я періодично думаю, що буде, якщо тата не стане раніше, ніж мами. Якусь суму він явно їй залишить, але знаючи мамину любов жити на широку ногу і відсутність звички дивитися на цінники, гроші закінчаться швидко, батько все-таки не мільярдер.

І що буде тоді? Хто утримуватиме жінку, яка все життя протрималася на одному “натхненні”. У трудовій книжці такого запису точно немає, та й самої трудової теж немає. А за щось їсти, одягатись, платити за комуналку доведеться.

Хто їй тоді це все забезпечуватиме? Може, Ліза, яка і себе прогодувати без чоловіка не зможе? Сумніваюсь.

Чомусь мені здається, що ця відповідальність ляже на мої плечі, а я цього не хотіла б. Сподіваюся, батьки житимуть довго та щасливо та не стане їх в один день. Це буде найкращий фінал маминої казки.

А ось сестрі в житті доведеться туго, тут навіть сперечатися нема про що. Мамине виховання у всій красі.

КІНЕЦЬ.