— Я не хочу! Адже це її речі.

— Дурниці! Ну і що, що її? Вони ж хороші, бери! – не розумів чоловік.

Зої було прикро. У її становищі могли б подбати про те, щоб вона не засмучувалася! Але ні. Чоловік і свекруха останнім часом, наче змовилися і безперервно їй мотають нерви. То одне, то інше. Тепер ще ці речі! Як вони не розуміють?!

— Розумієш, Катю, мені неприємно від цього. Ми немов жебраки! Грошей нормально отримуємо, а я все праскою її користуюся. І феном. Купити своє – не можу. Чоловік лається, навіщо, мовляв, тринькати гроші даремно, є ж речі, навіщо купувати! Хоч хочеться викинути, а самій нове купити, – скаржилася Зоя подрузі, змахуючи сльози.

— Зой… Ти не плач тільки. У твоєму становищі не можна засмучуватися. Ти ж щойно лежала на збереженні! Тільки-но виписали, і знову загримиш туди, – умовляла Катя. – Роби, як вважаєш за потрібне. І бережи свої нерви. Що ти їм доводиш?

— Не знаю, – шмигнула носом Зоя.

Зоя – друга дружина Олега. З першою він розлучився. Погано розійшлися. Скандал, биття посуду. Хоча саме дружина і була причиною розлучення. Точніше її поведінка. Незважаючи на те, що у них з Олегом є дочка чотирьох років, вона примудрялася раз у раз заводити романи на стороні. Кілька разів Олег її прощав. А потім, коли вона вже зовсім відкрито стала «наставляти йому роги», стався скандал.

Христина била посуд і кричала, що це все через те, що Олег не приділяє їй жодної уваги. Що вона засохла і зачахла в шлюбі з ним.

Що вона не так уявляла собі подружнє життя. І тому, як тільки малесенька донька вирушала в садок, Христина, «почистивши пір’ячко», вирушала розважатися (вона не працювала).

Вдома був бруд. Вечеря до приходу Олега найчастіше була відсутня.

— Ось ще! Ванну чистити?! Ти з глузду з’їхав?! А манікюр? Я його зіпсую! Він грошей коштує, між іншим. І підлоги мити я не збираюся. Вони чисті. Що їх мити? Дитина цілий день у садку. Ти на роботі. А я в капцях ходжу. Готувати? Навіщо? Є напівфабрикати. Пельмені, котлети. Це і чоловік впорається. Поклав на сковорідку, ось і вечеря. І взагалі, жінка не для цього створена, так! Бач! Поневолювач знайшовся! Я жити хочу, а не працювати на ниві домашнього господарства.

Після першого такого пасажу Олег почухав макітру і погодився з дружиною. Дуже він її любив. А що? У деяких пунктах вона мала рацію. Підлога справді чиста. Котлети… Котлети смачні можна, і справді, купити готові. Навіщо фарш самій крутити? І взагалі, це його мама все сама робила. Тоді часи були інші. Даремно вона на Христину наговорює! Дружина ж, як картинка виглядає! Стежить за собою. А від домашньої роботи на кого вона стане схожа?

Словом не став скандалити Олег і пробачив дружині, що вона не так часто прибирає і готує. У Христини з’явилося багато вільного часу і вона пустилася берега. Дійшло до того, що товариші по службі стали говорити Олегу, що бачили його «благовірну» то там, то тут. То з тим, то з іншим.

Такого, звісно, Олег уже не стерпів і вказав гулящій жінці на двері. Квартира це була його. Христина колись прийшла ні з чим. Так ні з чим вона і пішла.

Але, звісно ж, забрала доньку, Асю. Хоча навряд чи вона їй була дуже потрібна. Зате вона дуже хотіла досадити Олегу, про що кричала так голосно, що на шум прийшли сусіди (справа була ввечері). А донька, не розуміючи, чому батьки так галасують, забилася в кут і сиділа там, стиснувшись від жаху, обійнявши свою улюблену ляльку.

Ця картина ще довго стояла в Олега перед очима. Було дуже гірко бачити доньку такою. І шкода.

Словом, Олег вигнав Христину. Вони розлучилися. Донька залишилася з матір’ю. Вони стали жити разом із літньою мамою Христини в сусідньому місті.

Найгірше було те, що Христина виявилася зовсім нікчемна мати. Добре хоч її мама допомагала. Уже після розлучення, на зустрічі з батьком, Ася одного разу сказала Олегу, що їй у садку краще. Там вихователька тітка Марина, вона добра і піклується. І бабуся піклується, коли приходить із роботи. А мама… Вона хороша… Тільки вона… вона не дуже піклується. І… і їй все одно.

Донька розповіла, як одного разу випадково пролила на себе чай і просила маму дати їй нові колготки, щоб переодягнутися. Але мати сказала, що не хоче їх шукати. Довго це. І що вона зайнята (вона спілкувалася з кимось по телефону). А бабуся тоді ще не прийшла з роботи. Дівчинка сама копирсалася в комоді. І нічого не знайшла, зате потім отримала від матері по повній програмі за вивалені з шухляди речі.

Наманікюреними пальчиками Христина абияк запхала їх назад, водночас сваривши доньку і заявляючи, що чай і сам може висохнути. Нічого переодягатися через кожну дурницю! За цей час чай уже, і справді, висох. Колготки затверділи й прилипли до ніг дівчинки. Ася ходила, наче безхатченко: брудна й подекуди кошлата. Після денного сну волосся розтріпувалося, а причісувати її мама теж не дуже любила і робила це тільки вранці…

Після відходу дружини в будинку Олега залишилося багато її речей. Речі були хороші. Адже він ніколи не скупився на дружину. У шафі навіть залишився її шикарний шовковий халатик. Вона його не забрала чомусь. І багато всього не забрала. Останні слова її були перед відходом:

— Ще згадаєш про мене! Пошкодуєш! Будеш лікті кусати, що втратив мене! А я собі все нове куплю, ще краще!

…Через півроку Олег познайомився із Зоєю. Ще через півроку вони одружилися. Коли стали жити разом, Олег і запропонував Зої користуватися всім тим, що до цього належало Христині. Зокрема й тим халатиком… Постільна білизна, яку вибирала колись «колишня». І спала на ній. Подушка. На ній вона теж спала. Усе було придатним. І майже новим.

— Слухай! Спідню білизну вона теж залишила? І ти її дбайливо зберігаєш і зараз теж запропонуєш мені доношувати? – обурилася тоді Зоя.

Олег засміявся і перевів усе на жарт.

Так і жили. Праска хороша, нова. Її вибирала і купувала Христина. Прасувальна дошка. Фен. Чайник. Зоя, скриплячи зубами, користувалася цими речами.

Зарплата, і в Олега, і в неї, була хороша, і вона могла собі дозволити купити все нове. Але Олег був категорично проти. Він не любив кидати гроші на вітер. Подружжя періодично мляво сварилося на цю тему, поки не настала пора, і Зоя дізналася, що чекає дитину. Тоді в один із днів зателефонувала свекруха і запропонувала мішок  речей малечі, що зберігався в неї віддавна, які залишилися від онуки Асі: рожеві повзунки, чепчики, кофтинки.

Христина якось хотіла їх викинути, але свекруха не дала, забрала і сказала, що передасть своїй подрузі, у якої ось-ось теж зʼявиться онука. А потім чомусь не передала. І не викинула. Так вони й лежали без діла. І тепер Зоєній майбутній дитині вони дуже знадобляться. Адже УЗД показало дівчинку…

Це, вочевидь, стало останньою краплею для Зої, яка й так була вся на нервах через цікавий стан, що складно протікав. Ось вона й зірвалася. Накричала на свекруху. На Олега, грюкнула дверима і пішла до подруги…

— Знаєш… По-різному буває, – сказала задумливо Катя і налила Зої в чашку чай. – Моя сестра, коли заміж вийшла за вдівця, вона просто зібрала всі речі його колишньої дружини і винесла на смітник: не можу, каже, користуватися ними.

Усе сама собі куплю. І купила. А чоловікові не сказала. Та він і не помітив. Де ти бачила мужика, який відрізнить рушник через те, що тепер у нього не блакитна смужка, а зелена? І подушки він не пам’ятає, які були. І ковдри. Постільну нову купила. І живе собі спокійно. А ось знайома в мене, Галя, вона чоловіка чужого відбила…

Безпринципна особа. Ну, загалом, сім’ю зруйнувала, відверто кажучи. Дружина від нього пішла, Галька і в’їхала до нього у квартиру. І як виявилося – на все готовеньке, що залишилося від тієї жінки. І нічого її не покоробило. Живе, і не бентежить її нічого. Радіє тому, що все є і купувати не треба… Кому як. Тож, звісно, з практичного боку Олег правий. Але з психологічного… Адже ти весь час про це думати будеш… Навіть одягаючи на майбутнього свого малюка ці повзунки з пакета свекрухи, згадуватимеш його колишню…

— Ось саме! – сказала Зоя. – Що я, жебрачка якась? Так принизливо. Мене переслідує відчуття, що я, на всі речі які вже були у використанні, прийшла. Одяг, техніка, чоловік…

— Ну, не кажи так! – сказала Катя. – У вас же з Олегом нормальні стосунки. Ти просто нервуєш із-за малюка. Це гормони.

— Знаєш… Я подумала… А раптом він такий і є жадібний? Як я з ним жити буду?

— Та ні… Начебто він не такий… Чоловіки просто реально нічого не розуміють у цих жіночих заморочках. Моя тобі порада. Зроби все по-тихому і заспокойся.

…Приїхала свекруха і все-таки привезла цей злощасний пакет із речами. І довго свербіла й вичитувала Зою, кажучи, що не можна так безтурботно ставитися до грошей. І треба брати, що дають. І не кочевряжитися.

Після її відходу, Зоя плакала. Вона не знала, як реагувати на таке ставлення. І мало не зібралася розлучатися. Олег, який прийшов із роботи, її втішав і говорив, що він її дуже любить. І вона плаче з дурного приводу. А мати… Ну, сказала і сказала… Чого ображатися? Адже Зоя з ним живе, а не з матір’ю.

Кульмінацією цієї історії став телефонний дзвінок Христини. Вона заявила здивованому Олегу, що хоче забрати свої речі:

— Ну і що, що через два роки? Ти їх викинув чи що? Ні? А де вони? Там моя праска. І фен! Я в суд подам! Тоді я не стала хвилю піднімати, а зараз відірвуся на повну! Дізнаєшся, де раки зимують! – кричала вона.

Виявилося, що в неї настали «важкі часи» і вона згадала про своє майно.

— Спільно нажите в шлюбі, між іншим! – заявляла Христина, яка не працювала за період сімейного життя жодного дня.

— Та знаю я закони! Нічого мені вказувати! Забирай своє барахло! Приїжджай, хто тобі не дає? – рявкнув Олег.

Христина з’явилася і вигребла все те, що так дратувало і засмучувало Зою. І праску. І фен. І шовковий халатик, який так і лежав у дальньому кутку величезної шафи-купе в коридорі. І навіть прихопила ті малечі речі в пакеті, які привезла свекруха.

— Продам через інтернет. Теж гроші! Вам-то вони навіщо? Це моє! Я для своєї дитини вибирала, – злісно посміхалася Христина.

Олег мовчки стояв, схрестивши руки на грудях, і хмурився.

Зоя при цьому дійстві не була присутня: вона ходила на прийом до лікаря в жіночу консультацію і Христина її не бачила. Тому колишня дружина так і не дізналася, що в Олега скоро з’явиться інша донька…

А Зої, яка прийшла додому, зміни дуже навіть сподобалися. Якоюсь мірою вона була вдячна нахабній Христині за її витівку.

— Куди ти? – запитав Олег дружину, яка щойно зняла куртку і знову почала одягатися, почувши новини.

— Піду в магазин, вибирати собі фен, – усміхнулася вона.

Зої раптом стало смішно, і вона потихеньку захихотіла: подушки і постільну білизну, після колишньої, вона все-таки змінила. І рушники, і скатертину на кухні. Усе нове купила. Але Олегу про це знати було не обов’язково. Як сказала Катя: це жіночі заморочки…

КІНЕЦЬ.