Наталю, ти спершу в собі розберися! Від хороших дружин чоловіки не тікають. Ти б йому щось смачне приготувала, придобрила б і все б було у вас чудово, – сказала мені по телефону бабуся чоловіка, якій вісімдесят років. – Та у нас би все було добре, якби ви його до себе через день не гукали і не підкормлювали. Бабуся щось ще хотіла мені говорити, але я вимкнула телефон, бо такі вони люди, що навіть через телефон негативом віє

Чи то від мами своєї чи то від бабусі, він повертається ситий.
Я не скажу, що я велика господиня, але завжди щось готую.
Я ще молода і вчуся жити сімейне життя, готувати, прати і прибирати.
Але коли ти стоїш біля плити пів дня бо вариш той борщ, а чоловік відмовляється його їсти, то бажання готувати його вдруге просто пропадає.
Я працюю з дому, але Ігор цього розуміти не хоче.
– А чого ти його заставляєш щось в своїй квартирі робити?
В тебе є батько!
В Ігорчика є квартири, які колись йому будуть належати.
Ось він і допомагає нам з бабусею.
Що тут такого поганого?
Чого ти через це його чіпаєш?
На Ігорчика вже сил дивитися немає?
Але що ж він таке робить?
За прилавком в “Київстар” стоїть?
Теж мені робота.
Я б його не чіпала, якби він трактористом працював, а тут що?
Відсидиться до 7 і додому, а точніше не додому, а до мами, або ж до бабусі, які його нагодують і приголублять.
Моя мама каже, поки дітей немає, лишати такого чоловіка.
А я ось не знаю як бути.
Ігор ніби й хороший, але слухає він маму і бабусю, а я так, для галочки.
Як мені бути?
Чи змінить Ігоря час?