Питання грошей у нашій молодій сім’ї стоїть гостро. Одружилися ми 6 років тому, і вже 4 роки як взяли в іпотеку однокімнатну квартиру. Точніше євродвокімнатну, кухня з вітальнею об’єднані.

Платіж великий, тому що перший внесок був мінімальний: мої батьки допомогли, а чоловік продав свою дошлюбну машину. Чоловік постійно нудив мені: хочу дитинку.

— Квартира є, чого тобі ще треба? Іпотека? Ну всі якось живуть, ми теж проживемо, буде туго, я підробіток знайду.

Чоловік і справді іноді непогано заробляв додаткові гроші для сім’ї. Я сумнівалася: з одного боку – іпотека в нас на 15 років, колись усе одно треба думати про дітей, справа до 30-ти йде. А з іншого боку було страшнувато: на дві зарплати тягнемо впритул, а з однією як залишимося?

Але чоловік вирішив доводити ділом, що він витягне сім’ю, за півроку заробив хорошу суму, я порахувала – на перший час на речі для дитини вистачить. Порахувала і здалася, через місяць дізналася, що ношу дитинку. І ось тут мій чоловік, що називається, “здувся”.

— Нам же вистачає, поточні платежі платимо, для майбутнього малюка відкладено, не голодуємо, що ще треба?

І мама чоловіка туди ж, нити почала:
— Якщо розумно господарство вести, то на зарплату мого сина цілком можна вирулювати. Дивись, ви раніше на харчування поза домом гроші витрачали, на дорогу до роботи обидва витрачали, а коли вдома сядеш, та почнеш готувати – набагато дешевше харчуватися вийде. На дорогу витрачати не будеш, на себе, знову ж таки, менше буде йти. А чоловік твій і з собою цілком може забирати їжу домашню в контейнерах.

— То є, – запитую, – мені з животом напереваги пропонується бігати по магазинах, ловити акції, економити на собі найближчі 3 роки?

От на біса я погоджувалася на авантюру з дитинкою? Чоловік себе шкодує, свекруха шкодує чоловіка, а я вивернись, ужмись, придумай і заощадь? Сварилися часто. Але чоловіка я спонукала все ж на подвиг: перед самою появою маляти він знову знайшов підробіток. Але вистачило його на 3 місяці. Чому? А все з тієї ж причини.

— Вдома малюк плаче цілодобово, виспатися неможливо, ти ні-ні, та й прилягла на годинку, а мій син спочатку на одній роботі, потім на іншій. Зовсім загнала мужика. Дивись, надірветься, що робити будеш? Із донькою і з іпотекою на допомогу по втраті годувальника жити збираєшся?

Звісно, говорилося це все при чоловікові. Зрештою йому і самому себе стало до жаху шкода:

— Задовбався, сил немає, не висипаюся, вічно втомлений, хороший. З голоду не пропадемо.

Рахуйте самі: зарплата чоловіка на роботі – 35 тисяч, моя допомога – 860 гривень на дитину, комуналка в нас близько 3 тисяч на місяць виходить, іпотечний платіж – десь 20 тисяч. Разом на сім’ю з 3 осіб виходить десь 13 тисяч. Прожитковий мінімум і то більше, хоча на мінімум можна тільки «доживати», а не проживати.
Памперси на місяць близько 3500, їжа для доньки, яка вже не на материнському молоці, плюс речі малятку, плюс предмети гігієни, продукти для нас, побутова хімія… Ну і де ми тягнемо? З голоду не пропадаємо? Чудово.

— Ти ж сам, – кажу чоловікові, – казав, що ти залишаєшся на своїй офіційній роботі, щоб не сильно гарувати, щоб була можливість для підробітків. Ну і де ти заморився? Не хочеш додаткові гроші заробляти? Подумай над тим, щоб роботу поміняти на більш грошову.

Ти сам просив дитину, вона тепер є і що?

Доньці всього 9 місяців, у декреті ще сидіти й сидіти. Що відповів чоловік?

— Скоро знову почну підробляти, заспокойся. Як ти мене дістала з цими грошима!
Приблизно за місяць чоловік порадував: вечорами і вихідними його не буде: «Ти ж сама хотіла, щоб я підробляв?» Запитання єхидне, я промовчала, лише працюй, рідний, набридло вже одну курку розтягувати на тиждень.

Я навіть контейнери чоловікові з собою збирала. Тепер від тієї самої курки ніжки тільки чоловікові йшли, з грудки гуляш робила. Як же, мужик працює, треба годувати краще добувача! «Добувач» працював 2 місяці.
Я все чекала: ось принесе велику суму, як раніше, зітхнемо хоч трохи. Загадувала, що куплю, потреб накопичилося багато: доньці одяг до осені, собі чоботи, старі розвалюються, джинси нові треба, після появи малої я сильно схудла, все висить мішком.

— Ти маму привітай сьогодні, не забудь, – нагадав чоловік на початку серпня, – ювілей у неї. До речі, на суботу нас запросила.

Свекрусі зателефонувала, привітала, почала гарячково думати, що подарувати мамі чоловіка на 60 років. З ним вирішила це обговорити:
— Нічого не треба, не витрачаємо гроші, зайвих у нас немає.
— А за роботу ще не віддали?
— Ні. Торт купимо і квіти. Не витрачаємо гроші.

Ну, не витрачаємо, так не витрачаємо. У мама його, з грошима туго. У суботу букет і торт купили, доньку зібрали і вирушили. За столом свекруха, її сусідка, колишня колега, сестра свекрухи з чоловіком і ми. Привітання, тости, подарунки.

Дарують по дрібниці: нову сковорідку, комплект рушників. І тут свекруха сидить і каже, хвалиться:

— А син мені новий кухонний гарнітур на 60 років підніс, завжди мріяла! Стара моя кухня ж постраждала, коли сусіди нас заливали. Ось, подарував, любить матусю, навіть підробляв, щоб мене порадувати.

Сиджу, як обпльована, перед очима контейнери для чоловіка-добувача, його нещасне обличчя, коли він із вечором повертався ближче до півночі. Дивлюся на чоловіка, а він гордий такий сидить: мама похвалила.
Встала я, доньку одягла і пішла мовчки. Увечері чоловік заявився з одкровеннями про те, як негарно я вчинила: образила маму в ювілей.

— Це я вчинила некрасиво? Слухай, давай-но перебиратися звідси. Квартиру ми не тягнемо, доведеться продавати.
— Ну привіт, – нічого ще не розуміє, – а жити де будемо? У мами?
— Так, – відповідаю, – ти в мами, і я в мами. Тільки це дві різні мами.
— Ти чого придумала? Збожеволіла зовсім? На рівному місці, ось так просто? У нас сім’я, кохання, донька.

А я вважаю, що з усього перерахованого вище в нас є тільки донька. Тому що, коли в сім’ї грошей немає, то чоловік із підробітку все несе в сім’ю, а не гарнітури мамі купує. Любов? Є й вона. У чоловіка до його мами.

КІНЕЦЬ.