“Раз вона мені не довіряє – говорити нема про що”.

Заявив зять і грюкнув дверима, з’їхавши до мами. Біда в тому, що у них з дружиною з тижня на тиждень має зʼявитися маля.

— Просто кошмар якийсь, він же навіть не спробував з Іриною поговорити, якось виправдатися або порозумітися, – засмучена Людмила Петрівна.

– Але ж дочка в положенні, в цьому стані через бунт гормонів на рівному місці таке здасться! А тут не здалося, тут у доньки є вельми серйозний привід ставити чоловікові всі ці запитання!

Людмила Петрівна ще кілька тижнів тому жила в стані радісного очікування: донька в положенні, плюс, молоді в’їхали у свою новеньку іпотечну квартиру, яку допомагали купити батьки. Жінка із задоволенням переглядала всілякі дрібнички для немовлят в інтернеті, плануючи ще й зробити молодій сім’ї великий подарунок.
— Основні меблі в них є, але завжди ж щось потрібно, ми з чоловіком обговорювали варіанти, все було спокійно й рівно. І треба ж такому статися.

Ірина та Артем одружилися чотири роки тому, до цього пара зустрічалася трохи більше року, разом не жили. Після реєстрації винайняли невелику квартиру, стали збирати гроші на своє сімейне гніздо. Ще через три роки вступили в іпотечну програму, будинок незабаром здали, стали робити ремонт. Тут і з’ясувалося, що їх скоро буде троє.

Виношування дитинки у 30-ти річної жінки проходила штатно, мав зʼявитися син. Артем майбутньому батьківству був радий, навіть ходив на якісь двотижневі заняття з дружиною, коли вона вийшла в декрет.

У них стосунки завжди були рівні між собою. Хороші стосунки, нормальна сім’я. Так, дочка, як і багато дівчат в положенні, хвилювалася, що вагу набрала, похмуртіла. Не встигла в декрет піти, як почала мріяти про те, яким чином вона повертатиметься у свою колишню форму, – згадує Людмила Петрівна. – Але ж такі побоювання теж нормальні. Жіноче тіло змінюється, а хочеться бути завжди в ідеальній формі.

Артем, здається, змін дружини не помічав, а якщо й помічав, то не надавав їм жодного значення, навпаки, заспокоював дружину, запевняв її у своїй безумовній підтримці та любові. Та й не був він ніколи помічений у тому, що міг зрадити. Наліво не дивився, якщо затримувався з роботи – телефонував.

— І взагалі на роботі в них переважно чоловічий колектив, – каже теща. – Кілька жінок є. Але ж, кому гуляти, він знайде не тільки на роботі. Проте Ірини якось тривожилася останнім часом: зять став затримуватися на роботі. Але й користь від його затримок була, він приносив зарплату побільше, преміальні якісь.

— Я намагаюся побільше заробити зараз, – пояснював Артем дружині. – Нам багато чого треба, у нас дитина ось-ось буде, та ще й іпотека. Ще дуже навіть непогано, що є можливість підзаробити на своїй же роботі, а не бігати, висунувши язик, у пошуках додаткового доходу.

Ірина слухала, заспокоювалася, потім знову починала переживати, що не відчуває від чоловіка колишньої любові. Людмила Петрівна вважає, що це звичайні закидони жінки в її стані – гормональне. Тим більше, що часу в Ірини стало набагато більше, а коло спілкування звузилося – жінка пішла в декретну відпустку.

— Як я зрозуміла, зателефонувала доньці з незнайомого номера якась жінка. Принаймні голосу по телефону донька не впізнала. Ну й розповіла, що Артем від неї гуляє, що в нього вже досить давно є жінка, а така корова, як Ірина, не здатна втримати мужика навіть пузом, – засмучена Людмила Петрівна.

Хто це був – встановити не вдалося. Людмила Петрівна повірити в те, що зять якось винен не може. Хіба мало хто позаздрив їхньому щастю? Можливо, відмовив мужик комусь в увазі й ласці, от і помстилася якась неадекватна.
На жаль, ні підтвердити її здогадки, ні спростувати їх зять не хоче. І того, як він себе повів Людмила Петрівна теж не розуміє і дуже на чоловіка доньки ображена.

— Того ж вечора, коли був цей дзвінок, Ірина з роботи чоловіка дочекалася і ляпаса йому заліпила, – хитає головою оповідачка. – Ну ясна річ, це просто жіноча істерика. Доньку мою теж можна зрозуміти: чи легко, коли тобі, з пузом, нерви якась тварюка мотає. Якісь мінімальні пояснення вона Артему дала, кричала, що все знає, що його коханки вже додому дзвонять, а вона, мовляв, так і знала, що тепер вона чоловікові стала нецікава. Звичайна істерика через гормональний сплеск і нервову напругу. А зять…

А зять вислухав дружину, спокійно повернувся і зібрав сумку. І дверима грюкнув. Чоловік опинився у своєї матері. Пояснювати нічого нікому не став, тещі, щоправда, на дзвінок відповів.

— Якщо Ірина мені не довіряє, якщо вона могла повірити якійсь дурепі й засумніватися в моїй вірності, то про що говорити? Я приводів не давав і такого ставлення не заслуговую.

— І все, – розводить руками Людмила Петрівна. – Більше жодних пояснень і припущень. Від дружини слухавку взагалі не бере, поводиться так, наче це він на ногах і в нього дах рве від гормонів.

Слова тещі про те, що Ірина зараз просто сама не своя, а їхній конфлікт відбивається на дитині – порожній звук. На запитання про те, як він збирається бути батьком і чи збирається, зять теж не відповідає. На примирення з дружиною йти не поспішає. Пояснюватися або хоча б поговорити з Іриною – теж.

І найцікавіше, що на бік сина несподівано стала сваха, свекруха Ірини. Посередницею між сином і невісткою вона бути відмовляється, вважає, що її сина образили незаслужено.

— Якщо Ірина чоловікові не довіряє, навіщо тоді така сім’я? – каже. – Дитина? А від дитини ніхто не збирається відмовлятися. Але… я сина ростила і жодного разу пальцем його не зачепила, словом не образила, а тут Ірина на нього так накинулася? Кошмар. Я в цю справу не полізу. Якщо син вважатиме за потрібне її пробачити, значить, так. Ні? І так можливо.

Дочка Людмили Петрівни просто в шоці зараз. Настрій – гірше нікуди, але ж усе відбивається на немовляті. Батьки зітхають, але нічим не можуть допомогти. А чим допоможеш, якщо зять повівся як дівчинка-істеричка. Образили його підозрами, розумієш?

КІНЕЦЬ.