Мама так мені і сказала, чітко і беззаперечно:

– Олено, про заміжжя навіть не думай! Досить, що не послухала мене одного разу, вибрала зятька на нашу голову, та ще й дитину тепер твою утримуй!

Хіба я можу ослухатися маму у свої 32 роки, маючи 7-річну донечку і невдалий шлюб за плечима? Я маю слухатися маму. Вона все краще за мене знає. Доведеться розстатися з Владом, що поробиш.

Мені зараз 32 роки, звіть Олена. Моїй доньці Ангелінці 7 років. І я не можу простити своїх батьків і стати окремою від них людиною.

Я росла з мамою, батьком і бабусею. З дитинства мною займалася саме бабуся, я жила з наю в райцентрі, а батьки жили і будували кар’єру в Києві.

Іноді мама і тато брали мене до себе на канікули і вихідні, а частіше просто пару раз на місяць приїздили до бабусі, але навіть без ночівлі: просто мене побачити і віддати бабусі гроші на моє утримання.

Маму я побоювалася, вона завжди була сильною і суворою, а батько мною ніколи не займався. У школі я була дуже невпевненою в собі дитиною, у мене майже не було друзів. Компаній однолітків я просто уникала.

Мама вимагала, щоб я вчилася на відмінно, контролювала все і дзвонила моїм вчителям. Я вступила на бюджет в університет, вчилася безкоштовно, рано почала працювати, завжди старалася догодити мамі.

У 22 роки я вийшла заміж. Мама від початку була незадоволена моїм нареченим. Батькові було все одно, він ніколи не цікавився, як я живу. Наче я йому чужа.

За рік у нам з Микитою народилася донька Ангелінка. До її народження ми жили дуже добре, але потім почалися проблеми, непорозуміння з чоловіком.

І мати вмовила мене подати на розлучення. Тепер я розумію, що треба було рятувати шлюб, адже я дуже любила Микиту. Але я звикла слухатися маму. З Микитою ми розлучилися, я залишилася одна з маленькою дитиною на руках.

Через брак грошей я вийшла на роботу, а мама зголосилася сидіти з онукою. Тепер я розумію, що тоді саме вона всім керувала, всім моїм життям. Вона наполягла, щоб я забрала заяву з дитячого садка. Вона маніпулювала мною, а я не вмію їй протистояти.

Мама постійно говорила мені, що через мене і Ангеліну вона не може жити для себе повноцінним життям, бо вимушена допомагати мені і витрачати час на мене й онуку.

Мама каже, що більше я ні в якому разі не маю виходити заміж. Дітей народжувати більше не треба. І що чоловік взагалі не потрібний, добре жити самій, самостійно. Можна максимум зустрічатися з кимось та і все.

При цьому з батьком вони більше 40 років одружені, і мама ніколи не жила сама, вона взагалі не знає, як це. Але далі, як то кажуть, більше.

Поступово після розлучення я почала оговтуватися, багато працювала, орендувала квартиру, зробила ремонт, щоб жити з донькою окремо в хороших умовах. Поступово дедалі більше я почала займатися дитиною сама.

Минулого року я познайомилася з чоловіком, з Владиславом. Ми покохали одне одного. Він сам виховує сина, бо дружину забрала хвороба.

За весь той час, що ми разом, ми прив’язалися один до одного, діти потоваришували, він дуже добре ставиться до моєї доньки, як і я до його сина.

Влад дуже дбайливий, порядний і нам добре разом. Ми хочемо створити сім’ю, але труднощі в тому, що живемо у різних містах – комусь, скоріше за все мені з Ангеліною, доведеться переїздити.

Але у все це втрутилася моя мама. Знайомитися з Владиславом вона категорично відмовилася. А мені буквально кілька днів тому сказала:

– Олено, про заміжжя навіть не думай! Досить, що не послухала мене одного разу, вибрала зятька на нашу голову, та ще й дитину тепер твою утримуй!

Хіба я можу ослухатися маму у свої 32 роки, маючи 7-річну донечку і невдалий шлюб за плечима? Я маю слухатися маму. Вона все краще за мене знає. Доведеться розстатися з Владом, що поробиш.

А як би на моєму місці зробили ви?

Джерело