– І чого тобі в то село їхати? Кого ти там не бачила? – картав Валентину чоловік.

Василь хотів хоч трошки побути вдома з дружиною, яка всього лише кілька днів як повернулася додому, а у неї в голові вже було купа нових планів, не могла вона всидіти на місці.

Валентина – заробітчанка зі стажем. Вона в Італію поїхала ще 20 років тому. Тоді у них з чоловіком грошей зовсім не було, і син школу закінчив, треба було думати про його освіту, та й про майбутнє загалом.

А що думати, коли грошей зовсім нема? Тоді і вирішила Валентина їхати за кордон.

Чоловік був не в захваті від цього її рішення, бо не уявляв, як житиме без дружини. Він же завжди звик до того, що всю домашню роботу робила саме Валентина, а тепер йому доведеться самому і їсти варити, і прати, і прибирати.

Чоловіком він був непоганим, але зовсім не вмів копійку заробити. Ходив на свою роботу, був інженером, отримував зарплату, якої ледь вистачало їм на життя, а про те, щоб більше десь грошей заробити, і не думав, бо не вмів.

Знаючи характер чоловіка, Валентина розуміла, що це його максимум, він і так робить все, що може.

Тому вирішила жінка, що не на чоловіка треба розраховувати, а на себе.

Перші кілька років вона навіть додому не приїжджала, бо дуже хотілося приїхати не з пустими руками.

Так що коли син одружувався, то вона йому на весілля ключі від новенької квартири подарувала. Пишалася Валентина собою неймовірно, адже якби вона за кордон не поїхала, то хіба б змогла зробити сину такий шикарний подарунок?

– Може, вже вдома залишишся, – став просити Василь. – Синові ти допомогла, у нас все є, то вже чого тобі в ту Італію їхати?

Валентина, яка лише відчула смак грошей, навіть слухати нічого не хотіла. Як це вона не повернеться в Італію? А де вона тут заробить тисячу євро в місяць?

– Василю, ти сам заробляти не вмієш, то хоч мені не заважай, – заявила вона.

Наступні кілька років щаслива Валентина все синові відправляла, бо хотіла підтримати молоду родину, раз мала таку можливість.

Чоловік вже змирився з своєю долею, і вже навіть нічого не говорив, а навіщо, якщо для дружини гроші стали важливішими за сім’ю.

Тому ні для кого, в тому числі і навіть для Валентини, не стало сюрпризом, що у чоловіка інша з’явилася. Їй про це “добрі люди” розповіли, спеціально в Італію зателефонувала сусідка і прямо сказала, що Василь іншу жінку додому водить.

– Якщо не хочеш втратити чоловіка, Валентино, то повертайся, – радила їй.

Та Валентина собі торочила своє: “Вдома тисячу євро в місяць я не зароблю. А чоловік якщо захоче піти, то і так піде”.

На диво, за 20 років Валентининих заробітків Василь так і не наважився піти з сім’ї. Отак жили собі кожен своїм життям.

Дорослий син, який мав свою сім’ю і свої клопоти, в життя батьків не втручався, мовляв, самі розберуться, адже дорослі люди.

І ось тепер повернулася Валентина додому з доволі серйозною сумою грошей. Василь все питав у дружини, які у неї плани, а вона відповідала, що ще не вирішила. Тільки в село дуже хотіла поїхати.

Зрозумів Василь наміри дружини лише тоді, коли вона сказала, що на розлучення подає.

– Чужі ми, давно чужі. В молодості разом не були, то і на старість не треба, – пояснила Валентина.

Вона в селі будинок великий купила, і вирішила, що буде кілька кімнат туристам здавати. Село у них гарне, курортне, туди багато людей на відпочинок приїжджає. Тому і придумала Валентина такий бізнес, бо не хотіла втрачати заповітну “тисячу євро в місяць”.

– Мамо, що ти таке собі надумала – розлучатися на старості років? А тата ти на кого залишаєш? – нарешті втрутився син.

– Я його не на вулиці залишаю, а в нашій старій квартирі, так що, думаю, він не пропаде. А ти, синку, перше доживи до мого віку, а тоді і будеш судити матір, – сказала як відрізала Валентина.

З чоловіком Валентина таки розлучилася, переїхала в село і зайнялася бізнесом. Нічого надзвичайного не сталося – вони з Василем просто продовжували жити кожен своїм життям.

А яка ваша думка щодо ситуації? Валентина не права, адже чоловік чекав на неї 20 років? Чи права, бо по суті, чоловіка вона і не мала? Як вважаєте?

Джерело